РОЗДІЛ 6

Єгор запустив руки у волосся і сильно смикнув. Короткий біль не протверезив і не приніс належного спокою. Чоловік ніколи не поводився так безглуздо, як сьогодні! І що тільки то було? Наслання якесь…

Зачинивши двері на засувку, він став міряти нервовими кроками кабінет.

Мало того, що збив дівчисько, то потім ще й у маєток її притягнув. Порушив всі можливі правила. І просто не зміг по-іншому. Чому? А лихий його знає!

Він цілком спокійно міг відвезти її до міської лікарні, залишити під опікою лікарів або навіть дочекатися результатів аналізів, щоб заспокоїти власне сумління. А потім поїхати додому.

Міг, так. Тільки не схотів.

Щось усередині наполегливо змушувало вчинити інакше, наплювати на ризик, якому наражає орден, заплющити очі на правила… І замість того, щоб відкинути геть спокусу, зробити правильно, як завжди, Єгор… скоїв дурницю.

Інтуїція, що жодного разу його ще не підводила, цього разу змовчала, наче він прийняв єдине правильне рішення.

Він увімкнув робочий комп'ютер і відкрив програму відеоспостереження. Монітор поділився на маленькі чорно-білі квадратики. Без зусиль відшукавши потрібну кімнату, Єгор вивів зображення в повноекранний режим.

Завдяки тому, що свого часу Іларіон наполіг на камерах нічного бачення, ніч не була на заваді. Єгор вп'явся жадібним поглядом у дівчину, яка так довірливо, по-дитячому притиснула до себе подушку, забувшись безтурботним сном.

У що він її втягнув, змусивши залишитися в маєтку? Як пояснюватиме ті дива, яким гостя може стати свідком?

Прокляття!

Невтаємничених людей до маєтку ордену не підпускали. А тепер, порушивши основне правило, Єгор просто зобов'язаний перейматися нерозголошенням спільної таємниці. Доведеться вигадати, як одночасно убезпечити і дівчину від істот, і істот від цікавості дівчини. Або… позбутися її.

Потрапивши в маєток, вона вже стала частиною спільної таємниці, нехай навіть зовсім не здогадуючись про це.

Сьогодні вже були перші прецеденти невдоволень від тих, хто чекав переходу. І це тільки після години перебування Каті у домі. Не треба мати дар пророцтв, аби зрозуміти: версія про недоторканність гості довго не працюватиме.

Катя ворухнулася уві сні, повернулася на другий бік. З-під ковдри висунулась ніжка, нічна сорочка задерлася, відкривши Єгорові спокусливий вигин стегна. Молочно-біла шкіра у світлі місяця здавалася порцеляновою. У роті чоловіка відразу пересохло, в кабінеті стало бракувати повітря. Відтягнувши комір, Єгор роздратовано розстебнув кілька ґудзиків.

– Трясця твоїй матері! – видихнув він і звів очі до стелі.

Чому поруч із цією дівчиною вся його витримка летить у Тартар?!

Він досі відчував дотик її ніжних пальчиків до шкіри обличчя та шиї. Там, на дорозі, дівчина сама потяглася до нього і цим звела нанівець всі його чесні плани.

Прокляття на цього зайця, який так не вчасно вигулькнув перед її велосипедом.

Єгор згадав, як захоплено Катя оглядалася на всі боки в холі, саме тоді в нього з'явилася впевненість, що все сталося саме так, як має бути. Дивитися на дівчину у своєму будинку виявилося наскільки приємно, настільки й дивно.

Він жалкував лише про те, що вплутав її у свою сімейну справу, не убезпечивши від наслідків. Не запитав чи хоче вона цього, не попередив про те, що змінити рішення не зможе, що орден не пробачає помилок, а істоти, що іноді проживають у будинку і на його території, не всі бувають настільки безневинні, як виглядатимуть.

А що, якщо у неї хтось залишився в місті? Хлопець? Наречений?

Єгор придушив роздратування, що миттєво спалахнуло лише від однієї думки про таке.

Все ж таки він палко бажав цю випадкову знайду.

Як би безглуздо це не виглядало і для нього самого, і для когось іншого. Боротися з цим потягом поки що вдавалось, але важко. І якби він мав можливість повернути час назад, до їх зустрічі на дорозі…

Зробив би так само.

Саме цей факт змушував Єгора страждати безсонням і спостерігати за Катею.

І нехай би він був проклятий, а йому подобалося те, що він бачив, і плювати на наслідки!

Єгор труснув головою і зрозумів, що проґавив настирливий стукіт у двері.

– Оглух, чи що?

Іларіон стояв, притулившись до одвірка і схрестивши руки на грудях, а виглядав так безтурботно, ніби тинятися вночі під дверима робочого кабінету лідера ордена – звична справа.

– Замислився.

– Не спиш?

– Як бачиш.

Єгор відступив, мовчки пропускаючи друга, не дивуючись його фіґлярству:

Останнім часом все менше речей могли викликати в Єгора щиру реакцію: здивування, радість чи гнів. Якщо раніше він думав, що це через випробування служінням, мовляв, все набридло, то сьогодні зрозумів: помилявся. З появою Каті немов повітря свіжого ковтнув і емоційна втома зникла.

Поки Єгор відволікся, щоб зачинити двері, науковець попрямував до комп'ютера. Перш ніж чоловік зміг зреагувати, Іларіон уже зазирнув у монітор, гимикнувши.