РОЗДІЛ 3

Ніколи раніше я не мала схильності до істерик, а зараз зрозуміла, що все в житті буває вперше. Мене почало трусити, зуби голосно клацали, ніби намагалися вискочити з рота.

– Тобі погано? – схвилювався Єгор.

– Н-ні. М-мені д-добре, – збрехала без докорів сумління я. – Н-навіть д-дуж-же.

Я ніяк не могла умовити себе прокинутися. І чим довше не виходило повернутися в реальність, тим міцніше переконувалася у тому, що все це відбувалося насправді.

Єгор потягнувся до мене, мабуть хотів заспокоїти, але викликав зовсім іншу реакцію.

Я мало не перейшла на інфразвук, заверещавши, як скажена.

– Що трапилося?!

– Нічого! – швидко запевнила його, миттєво переставши кричати і намагаючись одночасно відсунутися якомога далі.

І нехай Єгор дивився на мене як на божевільну зараз, а це чомусь мене турбувало, але доторкнутися більше не намагався, що тішило.

Тільки тепер я злякалася: а куди це везе мене мрець?!

Ось голлівудські режисери що тільки не вигадують! А раптом усе не фантазія? Може, у Єгора є особистий гробівець для таких випадків. Хтозна скільки дівчат потрібно зжирати мерцям на добу, щоб зберігати такий квітучий вигляд!

Або ж ще гірше...

Може вся приємна зовнішність Єгора була ні чим іншим, як ілюзією. А насправді я зараз сиділа поруч з живим мерцем у невідомий стадії розпаду тіла. Йой!

Моя фантазія знущалася, як могла. Кожна картинка перед очима була гірша за попередню.

Ще хвилина таких роздумів – і, присягаюсь, я посивіла б від жаху.

– Мені треба п-по-дзвонити, – промимрила, так і не переставши заїкатися.

– Телефон дати?

Краще по голові, щоб змусити мене забути цей жах, але телефон також непоганий варіант.

– Б-будь ласка. – Добре, що мерці не вміють читати думки.

Чи вміють?

Це пояснило б напружений погляд Єгора.

– Немає проблем. – Все ще хмурячись і не зменшуючи швидкості, чоловік дістав з передньої кишені джинсів телефон і простяг його мені.

Кілька млосно довгих секунд я безглуздо витріщалася на апарат зв'язку, а Єгор на мене. Нарешті, я набрала більше повітря в груди і різко вихопила телефон з його пальців. І одразу ж підтягла коліна до грудей.

Чоловік мою реакцію ніяк не прокоментував.

Я набрала знайомий номер. Ніколи не любила носити із собою телефон. Особливо й дзвонити не було кому. А ось тепер розлютилася через власну безтурботність. Добре хоч номер вивчила на пам'ять.

– Слухаю.

Я в житті ще не була така щаслива почути суворий голос матері. А зараз мало не розплакалася!

– М-мамо?

– Катерино? – Здивувалася вона. – Чому ти дзвониш із незнайомого номера?

– Я… – перевівши зацькований погляд на мужній профіль Єгора, ніяково замовкла.

Одразу вигадати правдоподібну версію того, що відбувалось, не вийшло.

«Я дзвоню з телефону небіжчика! Але ти не хвилюйся, він цілком милий, навіть ввічливий. Поки що не кусався».

– Катерино?!

– Я… гхм… забула телефон вдома, – і майже не збрехала. Щоправда, не забула – свідомо не взяла. – Дзвоню від… колеги.

– Брешеш, – одразу відповіла вона. – Яка колега, якщо в тебе відпустка почалася?!

Я похолола.

Мама щойно несвідомо підтвердила моє божевілля. Адже тільки вчора був листопад, а сьогодні знову серпень.

– Я… Е-е-е…

– Знову зачиталася у парку своїми безглуздими романами і не помітила, як вкрали телефон? – запропонувала вона цілком реальну версію. Адже таке вже зі мною траплялося. – Врахуй, Катерино, на новий – грошей не проси! Не дам, доки не станеш уважнішою.

Можна подумати, що я колись грошей у неї просила. На свої кошти намагалась жити, як би важко інколи не було.

– Добре.

Мама трохи зменшила запал.

– Ма-а ... Я зараз у тебе дещо запитаю, але ти не дивуйся, добре?

Єгор хмикнув, не повертаючи до мене голови.

Уявляю, як безглуздо вся ситуація виглядала з його боку. Мені стало млосно, жар кинувся в обличчя. Хоча зачекайте! Чому це я мушу його соромитися?! Він взагалі – небіжчик.

– Я вже давно перестала дивуватися твоєю нерозсудливістю, Катерино. Одна витівка стати бібліотекарем чого коштувала.

Можна подумати, я заробляла стриптизем. Хоча і це не ганебна професія. Ганебно сидіти у когось на шиї, не заробляти, або заробляти злочинністю.

– Ось і добре. Тоді ти не здивуєшся, якщо я попрошу назвати мені  сьогоднішню дату?

Мама замовкла. Деякий час у слухавці чулося тільки її шумне дихання.

– Ти п'яна, Катерино?