РОЗДІЛ 6

– З тобою все гаразд?

У цю хвилину я взагалі не розуміла, що означає так зване «гаразд», не те щоб адекватно оцінити власний стан.

– Катю?

Єгор уривчасто і шумно дихав. І я не могла змусити себе сфокусуватися на чомусь іншому, крім дихання і неприродно побілілого обличчя чоловіка, який із щирим занепокоєнням вдивлявся в мене.

Не дочекавшись відповіді, Єгор схопив мене в міцні й водночас дбайливі обійми.

– Цього не мало статися, – видихнув він, уткнувшись носом в улоговину між моєю шиєю і плечем. – Вибач мені. Я мав тебе захистити.

Трохи відсторонившись, чоловік продовжив допитуватись:

– Ти поранена? Щось болить?

Я прислухалась до себе.

Єдиним реально пораненим місцем була моя… нервова система.

Моя гордість.

Раціоналізм та скептицизм.

Решта не надто й постраждала.

Крім втоми на межі якогось неприродного виснаження, ніякого особливого дискомфорту я не відчувала. До тупого ниючого болю у всьому тілі і окремо в дупі я вже якось і звикла.

– Що це було? – Прохрипіла я, все ще не впоравшись з дрижаками від страху.

Єгор насупився:

– Я не можу сказати.

– Ти що знущаєшся? – задихнулася я. – Що за пляма збиралася мене з'їсти?

– Катя! – обсмикнув він мене. Уважним, стривоженим поглядом Єгор глипнув навкруги. Немов шукав щось, вдивляючись у чагарники. – Поговоримо пізніше. І не тут.

– Ага! Як же! – Не піддалася на чергові хитрощі я. – Краще відразу скажи, що ніколи, і накажи слухняно заткнутися.

– Катя.

– Я зараз же їду додому! Досить вже з мене…

Я поспішила піти.

Щоправда, не надто орієнтувалася, в якому боці знаходився маєток, але визнавати поразку та просити допомоги у Єгора не збиралася.

– А ну стій! – гаркнув він.

Я навіть відреагувати не встигла, як почула гучний свистячий звук. Лівий бік обпалило гострим швидкоплинним болем, а потім усі неприємні відчуття були витіснені… Єгором. Який раптом повалив мене на землю, та ще й напосів зверху всією своєю габаритною тушею.

Щоправда, за секунди дві-три сам сліз, навіть прохати не довелося.

– Та що ж це… – моє обурення було безцеремонно перервано цокотом копит.

Боковим зором я вловила рух. Джерело шуму також легко вдалося відшукати. Воно  виявилося лишень за десять метрів від нас.

Я помітила потужні кінські ноги з добре розвиненими м'язами та світло-коричневе забарвлення, що так чарівно полискувало в червоних променях світанку. І розгубилась: бачу чергову галюцинацію чи страшну реальність?

Адже кінські груди тільки у фантазії могли переходити у дужий людський торс, а звірину морду заміняло чоловіче обличчя.

Кентавр?

Такого не буває!

Це ж все казки!

«Казка» нахабно посміхнулась, підморгнула мені і… поскакала далі.

Можливо, навіть поцупивши з собою мій дах.

Єгор, блискавично схопився на ноги і помчав за ним у кущі. Не за моїм дахом, за кентавром, авжеж. І навіть декілька слів мені не сказав. Просто залишив.

Деякий час я безпорадно намагалася відновити дихання, а потім заозиралася на всі боки. Ці чагарники викликали у мене страх.

За два метри від моєї лівої руки з землі стирчала стріла. З червоним держаком і яскраво-синім оперенням.

– Так ось звідки взявся той свист! – Вигукнула я і тут же прикусила нижню губу.

Від думки, що кентавр щойно намагався вбити Єгора, в мене навіть серце перестало битися.

Всього на мить.

Бо потім воно побігло з такою шаленою швидкістю, неначе бажало вирватися з грудей.

Невже кентавр і стане причиною загибелі Єгора?

Єгор повернувся надто швидко.

Задиханий і злий, як тисяча чортів.

Потемніле обличчя, похмурий вираз і лютий блиск очей сказали про його настрій краще за будь-які слова. І, судячи з незадоволеності, що майже фізично відчувалася щільним коконом навколо потужної фігури, Єгор кентавра не наздогнав.

Я навіть рота розтулити не встигла, як чоловік ривком підняв мене на ноги, та ще й як слід труснув, міцно стискаючи передпліччя.

– Якого біса ти взагалі вийшла з дому?!

Відповіді на таке дурне питання зовсім не знадобилося. Чоловік, не чекаючи на реакцію з мого боку, просто продовжив виливати на мене роздратування:

– Не можна було послухати мене та повернутися до будинку?! Чому ти вічно робиш все навпаки?

От хто б казав, га!

– Ти що, не розумієш, як це небезпечно? – продовжував яритися він.