РОЗДІЛ 3

– Ти обіцяв, що минулий раз був останнім! І ось знову…

Я з жахом дивилася на закривавлене тільце в долонях.

– Науковий експеримент вимагає жертв, – сухо заявив Іларіон. – Це навіть діти у школі знають, а ти, Катерино, явно не дитина. Причому давно. Тож досить вже скиглити – заспокойся.

Я вже встигла чудово усвідомити: на сльози вчений не реагує. Точніше, реагує, звичайно, тільки дуже беземоційно. Не коментує зайвий раз, хіба що хустинку може подати – витерти шмарклі.

– Та пішов цей твій експеримент знаєш куди?

– Знаю. Але й ти знаєш, що твоє обурення нічого не змінить. Розібратися в причині цих кровотеч насамперед тобі на руку.

– Та плювала я на ці причини! Ти не попереджав, що доведеться когось вбивати.

Науковець знизав плечима:

– Неістотні супутні збитки.

– Неістотні?! – задихнулася обуренням я. – Ну, знаєш!

Зараз я навіть пригадати не могла, якого дідька дала згоду на кілька легеньких, за словами Іларіона, тестів, щоб перевірити можливості моєї крові. Напевно, мною рухала жіноча цікавість і спрага скоріше дізнатися про причину недуги, якою промучилася стільки часу. А може, вся справа була в горезвісному стані афекту.

Вибігши з кабінету Єгора, я миттю домчала до кухні і мало не розчавила обіймами збентежену Аду. Розповісти б подрузі, що відчувала від простого визнання чоловіка і цілком безневинного поцілунку, але...

Не вдалося.

Не встигла і рота роззявити, як прийшов Іларіон, а Ада вже звично перетворилася на крижинку. Ще тоді я не знала, що потрібно тікати від уваги науковця.

Все почалося справді просто і зовсім не страшно. У лабораторії Іларіон насунув мені на голову якийсь моторошний на вигляд шолом, щоразу вимірюючи показання тіла. То в спокої, то під час емоційного струсу, коли шолом проектував мені кадри мелодрам або жахів. А потім вчений займався забором крові, вимірюванням артеріального тиску, кількістю серцебиття за хвилину, частотою дихання. Загалом ці тести майже не відрізнялися від тих, що мені доводилося свого часу проходити в лікарнях.

Коли цікавість сатира щодо параметрів мого життєзабезпечення була повністю задоволена, почалося найцікавіше. Звісно ж, для Іларіона. Для мене ж просто… катування!

Я приходила в лабораторію до чоловіка щодня. Минав другий тиждень «тестів», коли вчений перейшов до дослідів з живими істотами. Найчастіше з хом'ячками чи мишами. Давав мені потримати тваринку в руках, а потім або скручував піддослідному шию, або вбивав за допомогою смертельної ін'єкції. Хто б очікував такого? Ось і я довго ще приходила до тями після того «першого» експерименту з хом'ячком.

Не зважаючи на мої крики, Іларіон крапав на безневинно вбиту тварюку моєю кров'ю і... терпляче чекав дива. Яке вже чотири рази вперто не хотіло відбуватися. І п'ятий, схоже, буде таким самим.

Хоча до цього білого хом'ячка я справді встигла прив'язатися. Він протримався найдовше. Чомусь вчений тягнув з проведенням жорстокого досліду над ним, але незмінно давав мені звірятко в руки – вів свою таємничу гру. А коли я заспокоїлася і прив'язалася до хом'ячка, встигнувши подумати, що невдалі експерименти Іларіона закінчені, він зробив це. Вбив Сніжка.

– Ніяк не можу зрозуміти: що активує твій дар? Чому не спрацьовує?

– Тому що в мене його нема!

– Цього не може бути. Я все прорахував! – гаркнув сатир, а потім знову почав бурмотіти під ніс: – Де я помилився? Чого не вистачає?

Руки почали тремтіти. Я поклала мертвого Сніжка в коробку і зібралася якнайшвидше забратися з лабораторії. Бажання повертатися сюди більше не було. Мені урвався терпець.

– Я більше не прийду і ніякі тести не робитиму.

Затрималася лише для того, щоб змити кров. Якими саме дослідженнями ми займалися з Іларіоном, ніхто не знав. Навіть Єгор. Він шаленів від ревнощів, але сприйняв версію, що я допомагаю сатиру розібратися в природі людей, їх поведінкових реакціях для прогресу певної особистої розробки Іларіона, що обіцяла справжнє відкриття у звичній медицині.

– Ага! – переможний крик Іларіона застав мене вже на порозі. – Я мав рацію! Спрацювало!

Мало не танцюючи, сатир трусив рукою в повітрі. У кулаку був затиснутий Сніжок. Звірятко попискувало і витріщалося чорними очима-намистинками. Живий. Брудний, розгублений, але воскреслий хом'ячок. Якщо, звісно, ​​ми з Іларіоном випадково не створили хом'ячка-зомбі…

– О …

Руки і ноги раптом стали ватяними, а біла підлога лабораторії набагато ближча і зручніша, ніж здавалась до цього.

Набагато пізніше, коли в голові розвіявся туман, а язик перестав заплітатися, Іларіон остаточно привів мене до тями, поділившись власними висновками з того, що сталося.

Чоловік швиденько зробив нам гарячий ароматний чай, поставив тарілку з вівсяним печивом. Впевнена мова Іларіона чомусь діяла на мене краще за будь-яке заспокійливе.

Вимитий Сніжок, що вже встиг обсохнути, сидів у клітці та ласував печивом.

Ще кілька годин тому мені здавалося, що висновки Іларіона – саме те, чого найбільше потребую. Тижні страждань, коли вчений відмовлявся обговорювати зі мною свої здогади до того моменту, поки не з'явиться результат, були надважкими.