Глава 22 «Ой як незручненько… вийшло»

_ І тому ти вже все про мене знав. - зіставила пазл в голові. 
 

Чоловік лише кивнув. Багато розуму не треба, щоб усвідомити цього. Але цікаво наскільки широкий спектр знань у мого нового товариша. 
 

_ І що ж є основним за чим ти стежиш? Політичні ігри, бунти чи світські плітки? - зацікавлено запитувала поки ми швидко крокували до покоїв аби перевдягнутися в форму для тренувань.

_ Все це і будь які плітки в інших королівствах. А ще… - він зробив паузу, коли ми дістались кімнат, - ведення переговорів і налагодження звязків з іншими територіями.

Ми швидко зайшли і я одразу направилась перевдягатись, бо це шоу треба було бачити. 
 

_ Отже і пакості ти мастак робити, наскільки розумію, з твоєю то діяльністю. 
 

_ О так, але більше все ж, милим але надокучливим панянкам, що так і норовлять погріти моє або принца ліжко. А от Рейнтгарду … - він мрійливо поглянув в мій бік, щойно повернулась до нього вже в екіпіруванні. - давно ми не влаштовували нічого цікавого. 
 

_  Це причина, чому ти визвався допомагати?  - запитала, вже швидко крокуючи на тренувальні території. 

_ А ти як думаєш?
 

_ Думаю, що хоч ти про мене багато знаєш, та не все. А це твоя робота. От тобі і треба дізнатись мене краще, та ще й гарантувати безпеку принцові. - висновки були максимально логічні і я була впевнена, що на сто відсотків вони вірні. Тим більше, якщо ці двоє ліпші друзі. 
 

_ Бінго. - відповів він і ми прилаштувались до інших воїнів, що стояли колом перед своїм командиром і слухали його початок майстер-класу. Хтось з задоволенням чекав на урок аби побачити вміння самого принца, хтось з нудьгою бо не раз вже бачив і розумів, що до такого рівня ще рости і рости, а хтось дуже вичікувально, коли розпочнеться саме шоу. І ми з Дарсі належали до останніх. 
 

Принц розповідав про тактику бою, кут утримання меча і чому важливо вміти тримати зброю в лівій і правій руці однаково добре. І щойно він витягнув зброю з ножен, як почувся характерний звук: не надто гучний, але дивний з уст принца. Це був легкий стогін, як під час прелюдій до дій 18+. Рейн швидко опанував себе і продовжив робити помахи мечем, наче прорізати повітря довкола. Але знову почувся з його вуст стогін задоволення, вже голосніше. Хлопці дивились незрозуміло, з піднятими очима від здивування, дехто, хто був в курсі, подавлювали смішки, і ми з Дарсі чекали, що буде далі. Принц ще не розумів, що відбувається, але почервонів немов рак в каструлі. 
 

Рідина, яку вилив шпигун - була ліками від, непоширеної хвороби в цьому світі, запалення легень. Проте була побічна реакція в контакті зі шкірою (тільки зі шкірою) - стогони задоволення, що нічим більше не супроводжувались, ніяким продовженням. Воїн, що поділився зі мною цими знаннями виріс в сімʼї лічців, тому і знав так багато про подібні штуки. Сам не раз ставав свідком чи учасником цієї побічної реакції. Припинити дію можна просто ретельно промивши все водою з домішками розчину ромашки, що активно використовувався кожним воїном як антисептик під час поранень. І в кожного був постійно під рукою. 
 

Тож ця невеличка пакості була максимально невинною, але до біса веселою. Рейн тим часом все активніше і активніше, з кожним рухом меча видавав стогін, але намагався його придушити. 
 

_ Пане командире, може вам треба викликати когось для двобою? - пролунав голос з кола. 
 

Принц зупинився, окинув оком кожного глядача і зупинив погляд на Дарсі. Охох, це буде весело. Я підштовхнула шпигуна плечем, ледь стримуючи сміх і він вийшов в центр, на ринг до принца. Обидва оголили мечі, серйозно дивились одне на одного і почали кружляти, вправно і нещадно розмахуючи зброєю. Видно було, як принц стримує звуки, що виходили з його уст, але все більше і більше це ставало складнішим. Стогони так і проривались час від часу, поряд зі звуками зіткнення сталі об сталь. 
 

 Принце, я так тебе заводжу? - підморгнув до Рейна шпигун після одного з найбільш голосних звуків. 
 

_ Що ти в біса мелеш? - обурено відповів той.

_ Твої стогони кажуть про зворотнє, друже. - лукаво підморгував шпигун, замахуючись і роблячи випад зі зброєю. 

Треба було бачити обличчя того: червоний і здивований від себе з люттю в очах, що не розуміє своєї ж реакції, але й не може ту контролювати. Бо контролювати її не вдасться, лише погіршиться ситуація. 
 

Питання почули й інші рицарі і почали давити в собі насмішки, але з кожним помахом зброї і гучнішим стогоном принца, давалось це куди складніше. 
 

Рейн почав в бою не тільки дивитись на свого опонента, але й кидати погляд на оточуючих. Отже, щось почав підозрювати. Він вже не намагався стримувати стогін, але й бій ще був незавершений. 
 

Та від гріха по далі - потрібно було звалювати. А то він розумна зараза, ось ось і здогадається хто і що зробив, та ще й додумається за допомогою кого це реалізували. А тому сховавшись за іншими воїнами, а згодом і взагалі повернувшись спиною до кола з рицарів, я пішла до кухонь - знайти щось на сніданок і перечекати гнів. 
 

Вже майже завернувши за ріг тренувальної території я аж підпригнула від крику принца: 

_ Міррраааа

Ой упс, обернулась і побачила, як до мене з того ж кола прямує королівський шпигун, а в спину йому лунає ще один крик Рейна:

_ Дарсієль, бляха, ану ходи сюди. - від чого Дарсі лише пришвидшив крок, майже перейшовши на біг вже не намагаючись ховати смішинк в очах і саму посмішку.
 

Хіхікаючи й собі, швидко повернула в сторону кухонь і зникла, впевнена, не час поки не попадатись на очі трішки приниженому принцеві.