Глава 21. «Хліба й видовищ»

Мдааа… давно я не прокидалась з такою важкою головою. 
Огледілась довкола - сонячне проміння вільно проникало до кімнати і не давало змоги поспати далі, з відкритих вікон доносилась свіжість природи і навіть певна вологість ранку. 
 

Певно, ще досить рано. Зібравши постіль навколо себе, спустила ніжки на підлогу і кілька разів зівнувши - попрленталась до ванної кімнати, наводити лад з собою. 
 

«Ех, вік вже не той, аби так куралесить» - бідкалось моє друге «Я»

Вмившись, почистивши зуби і швиденько ополоснувшись в імпровізованому мною ж душі ( ковшик з водичкою в ванній), зібралась йти на розвідку. Дістала з шафи новенький брючний костюм, що зʼявився скоріш за все минулого вечора в гардеробі. Як і обіцяв кравець - речі до кінця тижня вже будуть в мене. На ніжки взула свої чоботи для повної зручності. Волосся високо підняла і заколола в досить вільний хвіст. 
Я була готова. 
 

Вийшовши до вітальні своїх покоїв одразу ж спинилась, так як біля вікна стояв той самий нічний незнайомець. 
 

_ О, Дарсі, не думала, що ти чекатимеш мого пробудження, але мені дуже лестить твоя турбота. - максимально ніжно промовила до чоловіка, навіть покліпати війками не забула. 
 

_ Мірра, як же я міг залишити таку красуню одну, тим паче, коли принц сильно обурений вашою поведінкою і просить від вас пояснень, щодо вчорашньої вечірки з військом. 
 

_ Прям сильно обурений? - лукаво запитала в чоловіка. 
 
Він з такою ж ігривою лукавістю дивився  в очі і бачила, як в нього закрадається підозра, що я планую якусь пакості.

_ О панно, настільки, що відклав всі тренування доки ви не прокинетесь і не зʼявитесь перед ним. 
 

_ Прекрасно, тоді ходімо скоріше до принца, але спочатку, завітаємо на тренувальний майданчик… Ти ж досі хочеш допомогти з «подарунком»? - запитала в Дарсі виходячи з покоїв. 
 

Чоловік лише задоволено кивнув, підтверджуючи і ми попрямували до наших військових побратимів, які вже все мали підготувати. 
 

Поки проходили повз довгі широкі коридори, я крадькома огледіла свого спутника: темно-каштанове волосся, трішки нижче плеч, гострі риси обличчя, яскраві виражені брови, тонкі губи, що робили обличчя добрим, з легкою посмішкою в куточках і яскравими зеленими очами, ніби магніт, що тягнув дивитись і тонути в цій зелені. 
 

Діставшись до необхідного місця і зустрівши своїх змовників, я забрала в них пляшечку, що мені обіцяли і рушила в кабінет принца. Зазвичай, він вже мав бути там.  Дарсі лишень запитально поглянув на пляшечку, але як тільки побачив її колір - одразу ж закашлявся, зрозумівши що й до чого. Але не зупинив. 
 

Перед дверима до кабінету Рейна, я обернулась до свого супроводжувача:

_ Я відволікаю розмовою - ти обливаєш меч принца цією рідиною. І обовʼязково рукоятку. Домовились? 
 

Чоловік пирснув зі сміху і відповів, що все виконає. Але одразу натягнув маску на обличчя, аби не розсекретити наш план «подарунку». Тільки очі блистіли, як в лиходія з комедійних фільмів. 
 

Зайшли ми без стуку, від чого принц, не очікувавши, майже підпригнув, походжаючи по кімнаті. 
 

_ Нарешті, прокинулась. Де ти в біса вчора ділась, і чому мій найліпший друг приперся разом з тобою зараз? Дарсіель, а ти що тут робиш?

Пу пу пу… цього я не очікувала, найкращий друг?  
 

_ Друже, маю тобі повідомити, що вечір ми з панною провели разом - почав той.

_ Гарний вечір, до речі, Дарсі. - перебила його і закліпала мило війками. 
 

Дарсі, бідний, аж поперхнувся, зрозумівши про що подумав принц, але зпростовувати не поспішав тих думок. А Рейн тим часом майже одразу закипіла від люті, згрібши долоні в кулаки. 
 

_ То от воно як. Принцесою бути не захотіла, а ліжко погріти, та ще й кому… моєму найкращому другові - розумно, розумно. Ти настільки розізлилась, що пішла на такий крок? Справді?! Ти щось йому підсипала, так? Щоб він зробив це? - обурено й майже кричучи говорив принц. 
 

Я не зупиняла того, але це почав робити його ліпший друг. 
 

_ Хей, Хей, заспокойся, Рейнтгард. Нічого такого про що ти подумав не було. Тим паче, друже, я ж знаю, що Мірра з тобою. І нічого ніхто нікому не підмішував. Ей, ти чого так агресуєш на неї?

_ З ним? - повернулась обурено до них двох. - що це значить? І що це ви тут вирішуєте за мене? Га? Підсипала щось? То он воно якої ти думки?

Я не збиралась й кроку ступити, допоки вони не дадуть відповідь. 
Принц почав підходити до мене ближче, а Дарсі в той самий час вилив з пляшечки рідину на рукоятку меча і трішки на основу. Повернувся і підморгнув мені. 
Його справа готова. Прекрасно, хоч з цим не підвів. 

Але за такої розмови, я вже шкодувала, що підготувала таку невинну пакость. Та принца треба було провчити жорсткіше.
 

_ Мірра, поясни, що вчора ти робила з Дарсіелем? Чому ти так ніжно його називаєш? - підходячи ближче, принц заглядав в очі і не давав  шансу відвести від нього погляд. 
 

_ Розмовляла. Твій друг, до речі, більш приємна компанія в спілкуванні…. - зробивши невеличку паузу, продовжила:, - за декого. І він явно не мав таких намірів, про які подумав щойно ти. Невже я схожа на ту, що грітиме комусь ліжко, аби насолити тобі? - відповіла йому грубо і підняла голову вище аби впевнено тримати його погляд. 
 

_ Ну, першому шпигуну королівства, ще й моєму кращому другу - це найбільш болюче, що ти могла б зробити. Але ти дійсно не та, хто вчинив би так. Вибач. Я надто сильно вчора переживав, тим більше, коли не зміг ніде тебе знайти.
 

Шпигуну?! 
 

_ Вибач… та якось скло  не склеїлося, знаєш. - єхидно відізвалась до нього.

_ Не знайшов її ти тільки через те, що, Мірна цього не хотіла і я пообіцяв, що до ранку ти її не побачиш. І друже, видихни, бо ти геть препаскудно поводиш себе з панні.  - обізвався серйозним грубим голосом Дарсіель і попрямував до виходу.