Глава 17. «Помрій побільше»

Щойно ми відʼїхали, як Рейнтгард «хах, запамʼятала» почав розповідати, щось про свої батьків. Що вони люблять, як ставляться одне до одного, які звички мають і чим цікавляться. 
Занадто багато інформації, тим паче тої, що мене не дуже то й цікавить. Не особливо збираюсь наживатись їм у друзі, до того ж вони дорослі і батьки принца. 
 

Але вже наближаючись до замку, мій супроводжувач огорошив новиною, що його мама й тато бажають познайомитися зі супутницею принца і що той переживає, аби все пройшло добре. Тому мені треба добряче підготуватись, вивчити етикет, знати, що можна говорити, а які теми варто взагалі уникати. І зустріч ця має відбутись сьогодні. 
 

_ Що? - офігіла. - ми ж не встигнемо підготуватись. Як я вивчу все, що стосується вашої країни і звичаїв? - бунтувала. 
 

_ Ми маємо, відмовитись від аудієнції - нереально. Тим паче, це дуже любʼязне запрошення. На вечерю. Тим більше, це мої батьки і все пройде чудово. 
 

«Ага, аби не треба було хвилюватись - принц би і не готовав би мене до цієї вечері».

Але що поробиш, довелось одразу по приїзду вирушати збиратись і по ходу діла запамʼятовувати все. 
_ Ти маєш при зустрічі зробити кніксен . Виглядати той має природньо, щоб не розцінювався, як недбалість, зверхність чи взагалі, підлабузництво. 

Вже на цьому мені слухати далі не хотілось. Проте вибору не було. 
 

_ Розмови починати самостійно не варто, відповідай лише, як запитають. Першою куштувати вечерю не слід. Для цього є спеціальні помічники. Лише після них король, королева і тільки після них - можна іншим. 
 

_ Бля, щооо? - не витримала. - можливо прикинутись хворою? 
 

Нє, ну абсурд же.  Від всього змогла перепочити лише в ванній кімнаті, поки приймала швидкий прохолодний душ і приводила себе до ладу. 
 

Ідея з хворобою подобалась все більше, особливо, коли після душу, в рушнику мене одразу всадили у вітальні моїх покоїв і почали втовкмачувати інформацію столового етикету. 
 

_ Так, стоп. - не витримала. - це настільки важливо для тебе чи твої батьки демони, що за кожен рух - можуть поглядом вбити? Га?

_ Вибач…. - заспокоївся принц. - Вони дуже добрі, просто… просто я хочу, щоб все пройшло вдало. 
 

_ Чому? 

 Бо… - замовчав Рейн. - це через твій статус. 
_ Щодо балу?

 _ Так. 
 

_ Окей. І що такого, що я складу тобі компанію? Вони знають, що це не навсправжку? - запитала очікуючи підтвердження, але його не було. Натомість ця зараза почала ніяковіти. 
 

А це вже не добре. Ой чую, недобре.

 _ І-і? - чекала я.

_ Вони не знають, що це не по справжньому і не мають дізнатися. - промовив і зустрівся поглядом. 
 

В тих очах можна було потонути, у впевненості з якою той дивився, але ще там читалось щось ще. Щось, про що той промовчав. 
 

_ Що ще ти приховуєш? - запитала прямо. Ми або починаємо з ним говорити напряму, або ми ніколи не зможемо довіряти одне одному, а це кепсько. Довіра між нами мені потрібна.

_ Браслет, який я подарував тобі - просто не дарують. Він означає набагато серйозніші стосунки. 
 

_ Наскільки серйозніші? - не витримала в перебила. 
 

_ Заручини. 
 

_ Щооооооо??? - мій крик, впевнена, було чути далеко за стінами кімнат.