Глава 15. «Столиця»

Ну й нахаба. І взагалі то, в нас фіктивний договір, що складу йому компанію на бал. Фіктивний. І тільки щодо балу. І от ну недоречно підігрівати між нами стосунки, навіть якби я поглядала на нього в цьому контексті. Але ні. Суто робочі відносини, а він кепкує з мене. 

Ну все, догрався. 
Емоції все ще кипіли і не одразу зрозуміла, що час на збори стікає, тож довелось швидко бігти в душ і витягати з гардеробної перше-ліпше вбрання. Але жодних фонариків-рукавів. Тож обрала ніжно-блакитну легку сукню, до щиколотки, що оголювала плечі і від стегна відкривала ніжку. Побачила коричневі сандалі на завʼязках навколо щиколотки, хутко взулась і була готова виходити. Волосся лишила розпущеним, з легкою хвилею від гульки, котру носила весь ранок. 
 

Якраз вчасно завершила збори, адже в двері настирно стукали вже кілька хвилин. 
 

_ Проходьте. - промовила і вийшла до вітальні, куди зайшов Рейн. 
Окинув мій наряд схвальною посмішкою, котру повернула йому одразу ж, роблячи те ж саме.

Принц стояв переді мною в звичній сорочці чорного кольору і такого ж кольору штанях. 
 

Вийшовши з будівлі, побачила, як нам підготували коней: двоє жеребців кольору ночі з довгою і блискучою гривою. Неймовірної краси тварини, так і зупинилась на хвильку, замилувавшись. До коней була приєднана упряж, відкритого типу карета. 
 

_ Я подумав, що ти б хотіла подивитись місто. - ніби прочитав думки, озвався Рейн.

_ Дякую. - промовила і піднялась в екіпаж. 
 

«Треба буде завітати ще й до винахідників цього століття.» - занотувала собі подумки. 
 

Не хотілось використовувати тварин в таких цілях, хоч вони і доглянуті  неймовірно сильні на вигляд, але це тварини. Тому пообіцяла собі, що зроблю максимум для того, аби полегшити їм життя. 
 

Ми їхали вздовж світлих, гарних вуличок, нам на зустріч вибігала дітвора і виглядували пари закоханих. Всі вітали і посміхались. Здається, принца тут люблять. 
 

Завернувши в один із безлічі провулків, ми опинились на алеї, де довкола кожен будинок був готовий змагатись за звання найкращого і найдивнішого планування. Кожен з них намагався виділитись своєю формою, архітектурою, дизайнерськими рішеннями. 
 

Зупинившись біля велетенських воріт, що нагадували полотно тканини, зрозуміла, що ми на місці. Нам одразу на зустріч вийшов невисокий стрункий чоловʼяга в дивному чудернацькому капелюсі: бордового кольору, трішки пузатого і з пірʼячком з одного боку. 
 

«Якщо це кравець - чую, смаки в нас не спів падуть.» - подумалось мені одразу від його дизайнерського рішення.