Глава 13. «Щось стало прохолодніше… чи… як порадувати принца

«На новому місці спиться - наречений най присниться» - таку можливість провтикала, забула перед сном промовити ці слова. Хоча не дуже й то вірю в такі штуки, але от коли ліііііва рука чешеться - то святе. Думаю мене зрозуміють всі…

Такі далекі думки літали в мене зранку, ледь доносились до мого мозку, бо він ще СПАВ. Але щось відбувалось, щось що заважало мені далі обіймати подушку і насолоджуватись… Якийсь шум… повіяло прохолодою, чомусь стало трішки світліше…

_ Сонько, вставай вже… - благально доносився чийсь голос, - ми вже все на світі пропустили… - бідкався господар цього приємного баритону.

Я щось промугикала і перевернулась на живіт і зарилась обличчям у подушку. Та щось було не так… Моїй дупці стало надто прохолодно, зрозуміла, що перекрутила ковдру і оголила свою пʼяту точку. Все би нічого, аби я була сама в кімнаті… Але той благальний голос був не мій. 
 

Мозок почав працювати на ускореній швидкості і будити мене, підірвалась, затуляючи своє оголене тільце, благо хоч білизна на мені була. Провела сонним але встривоженим за свою честь поглядом по спальні і побачила принца, що втратив дар мови. Ох, я ж була в своїй білизні, тих «канатиках», що так люблять обзивати чоловіки в нашому світі. А тут білизна в рази відрізнялась, таку панянки не носили в цьому, точно що, середньовіччі.

_ Ти нічого не бачив. - промовила злобно і почала кутатись в покривало і дивитись на нього, очікуючи поки принц заговорить.

_ Нічого, - підтвердив, -  надто мало часу, не встиг насолодитись. - нахабно промовив він і блиснув своїми хитрющими очицями. - Після такої картини, навіть не жалкую, що ми не зʼявились на ранкову розминку. Я би ще полюбувався дивним фасоном твоєї білизни, але вставай. Вже 30 хвилин намагаюсь тебе розбудити. - дорікнув мені і кинув щось на ліжко. Сфокусувала погляд і зраділа. Мій одяг, мій зручненький одяг, одразу навіть підпригнути від радості закортіло. 
Швиденько згребла його в свої ручки, замотала себе шаром постільної тканини і попленталась у ванну, чепуритися. 
Все одно, ця висока зараза мене в спокої не залишить. А так, хоч подивлюсь, що вони роблять і більше справ зроблю. Хто рано встає… чи як там… цікаво, а божества в цьому світі є? 
 

Швиденько одягнулась, вмилась і вже за кілька хвилин крокувала поряд з цією заразою, що мене розбудила. Ми вийшли на тренувальну галявину, де армія його воїнів бігала і по їх виснаженню - певно не перше коло долали. 
 

«Як добре, що я це пропустила» - лікував мій внутрішній голос. Ненавиджу біг, краще вже годину орбітреку, аніж бігати. 
 

Певно принц побачив мій задоволений вираз обличчя, що промовив:

_ Доєднуйся, Міро, вони ще не закінчили. 
 

 _Я не буду бігати. Я проведу свою зарядку, але БІГАТИ не буду. - чітко промовила йому аби точно знав, на що налаштована. 
_ Будеш. - таким само тоном відповів мені.

_ А то що? - склала руки в боки.

 _А то вони будуть бігати доти, доки ти не пробіжиш 2 кола з ними. - поставив мене перед фактом. 
_ Щоооо?
_ Що чула. - суворо промовив, а далі повернувся до хлопців і повторив свою умову так, аби кожнісінький з них почув. 
 

Зараза? Та це мʼяко сказано! Це ж треба, якщо не дослухаюсь його - стану ворогом для своїх же «колег» номер один. Он як дивляться, пробігаючи повз. Вороги мені не вигідні, а от партнери - ще й як. Особливо в організації помсти цьому вискочці. 
 

Подивилась на принца, обіцяючи своїм поглядом, що я так це не залишу, побігла наздоганяти армію королівства.… Два кола…. Це пекло для мене, ще й в моєму масивному взуті, добре хоч вирішила взути їх, а не місцевий варіант, той довіри  питань зручності, взагалі не викликав. 
 

Ледь впоралась, але хлопці зрозуміли мій посил, в небажання здобути ворогів в їх обличчі, правильно і майже кожен кивнув в знак подяки. Це я то два кола пробігла, а скільки знущались з них допоки ми не прийшли - невідомо. 
 

Далі кожен розійшовся по групах, вже знаючи, що треба робити: хто почав готуватись до спарингу, хто точив клинки, хто готував стріли. Всі знали свою справу. Я же, як бідний родич, стояла осторонь. Давайте чесно, стріляти з лука - класно, але в тому світі, в якому опинилась - тільки цим ситий не будеш. Тут мені потрібно оволодіти ще, бодай, рукопашним боєм і, ідеально, ще й мечем. 
Тому переминаючись з ноги на ногу, попленталась ближче до групи воїнів, що поділились на групи і спарингували рукопашний бій. 

Принц поки не вмішувався, але стежив, і коли, пари мені не знайшлось, що звісно очевидно, прийшов на допомогу.

Пирхнула, побачивши це, але приготувалась до навчання. Спершу, він показував найлегші моменти атак і постановку блока, далі ми перейшли до практики. За кілька годин, я встигла попрактикувати найлегші навички оборони з кожним хлопцем, мої спроби збити їх з ніг чи напасти і завдати удару - кожного разу сходили на нівець. Навіть хитрощі не допомагали. Але під кінець кожен вже дивився на мене доброзичливим поглядом і старався допомогти порадами. Але жоден не піддавався, за що величезна дяка. 
 

Сказати, що тренування вимотали мене - не сказати нічого. Я ледь плелась за всіма до столової. 
Як виявилось, першу половину дня,  принц, проводив зі своїм військом навіть на сніданку, розмовляв, слухав смішні розповіді і розмовляв, як з близьким колом, думаю так і було. Тішило, що він такий простий зі своїми людьми, тож, коли спланую свою помсту, сподіваюсь на них він злитись сильно не буде… А ще треба заручитись підтримкою хлопців, але спочатку - придумати саму помсту.