Глава 10. «Послуга за послугу»

_ Ти до всіх панянок так вриваєшся? - вскидаю свою брову і очікую відповіді. 
«А якби я дійсно була не одягнена?» - не для того квіточку ростили аби всілякі принци на неї свої очиці кидали. 
Пирхаю, привертаючи увагу і акцентуючи, що досі чекаю відповідь.

_ Тільки до тих, кого дійсно бажаю застати зненацька, моя пані. - лукаво підморгує і посміхається своєю нахабною посмішкою. 
«Ну що ж, пограємо.»

Принц подає мені руку і я вкладаю в неї свою і дозволяю себе відвести до вітальні, з котрої вже доносяться неймовірні аромати, що підбурюють мїй шлунок голосно заявити про себе. А я що? Хай самі переймаються, бідну пані навіть не нагодували досі. Гостинністю і не пахне. Ага. 
 

Сідаю за стіл, не забуваючи тримати спинку і окидаю поглядом  Рейна, він теж встиг змінити своє вбрання і сидів тепер переді мною в легкій чорній сорочці, котру, наче ненавмисно забув застібнути на всі ґудзики, підкреслюючи свій мужній торс і роками треновані мʼязи. Рукава теж закотив оголивши міцні, мужні, вкритими венами і якимось золотистим татуюванням, руки. 

«Не гоже так випробовувати молоду і привабливу дівчину, ще й самотню, ой не гоже.» - викрикувало моє «Я», а я тим часом всіма силами намагалась перевести свій напрям думок кудись в інше русло: камін там гарний, оздоблений різноманітними зображеннями і фігурами, що можна загубитись, розглядаючи кожну деталь. 
 

Більшість всього в цьому замку було майстерно продумано, кожна деталь, розумно і ретельно підібрана, кожен рельєф і розгалуження кольору, фактури зроблена спеціально. Я і уявити не могла раніше, що таке взагалі можливо було створити. 
 

Вечеря, спочатку проходила майже в тиші, лише зрідка мій рятівник пропонував скуштувати ту чи іншу страву, що геть не нагадували звичну для мене їжу, але виявлялась на диво дуже смачною, особливо так мені припало до душі блюдо з квітів «рецесзи», які мені пообіцяли показати, адже навіть уявити не можу на що вони схожі і що квіти готують у їжу. 
Опанувавши голод, взяли келихи з фіолетовим вином: трішки солодким і дуже мʼяким на смак, перейшли на диванчики тієї ж вітальні, ближче до каміну, де потріскував вогонь, розслабляв і налаштовував на розмову.

Першою заговорила я, вирішивши вколоти принца за приховану від мене інформацію:

 Принце, а як так сталось, що наслідник працює військовим командиром? На що так образились твої батьки? - з легкою підколкою і смішинкою в очах запитала. 
_ Це зовсім не пониження, - обурився, але зустрівшись очима, продовжив: - я збирався тобі розповісти, хто я. Так, в цілях спостереження, не одразу, до того ж, я не певен, як легко дістанусь до пророцтва, тож не поспішав.

_ А чому у принца можуть виникнути проблеми з доступом до нього? - пожвавилася я, випитуючи кожну його відповідь.

_ Не проблем, а питань і уваги. А я не волію привертати її до себе, тим більше розповідати комусь, хто ти насправді. 
 

_ Нікого нема, кому б ти довіряв? - не витримала.

_ Я довіряю своїм батькам, та королівство для них дуже важливе. В інших я не можу бути настільки певен у своїй відданості, щоб довірити правду. Мій єдиний друг, котрий точно не зрадить зараз не в місті, але і він не зміг би тут щось зробити і якось допомогти. - промовляє і тихіше, з сумом в голосі додає: - Тут нікого нема, кому могла б довіритись ти, Міра, окрім мене. 
Відповідаю не одразу, але тон мій карбує кожне сказане слово:

_ Я б не поспішала так одразу говорити про довіру. - спостерігаю, як його очі спалахують розумінням і додаю: - то що за послугу ти хочеш в обмін на допомогу?

Рейн посміхається, його погляд стає хижим, з легкою ноткою смішинки, привстає і підходить ближче до каміну, проводить своїми довгими міцними пальцями по структурі оздоблення, ставить на верх склянку з вином і обертається до мене:

_ Ти зіграєш роль моєї обраниці на балу всіх королівств.