Глава 9. «Я заходжу»

«Хух, хвала небесам. Моя зовнішність залишилась зі мною: чорне ледь ледь хвилясте довге волосся, майже до поясниці, блискуче, і завжди вигідно підкреслює мою блідаву шкіру і яскраві зелені-зелені очі з довгими пухнастими війками. Чорні лахматі бровки, що формують гострий куточок запитання, особливо коли треба вскинути одну і додати своєму обличчю вичікувальної і вимогливий вираз. Завжди обожнювала це поєднання милих рис обличчя з витонченою і аристократичною мімікою. Губи, трішки потріскані, невеличкі і явно потребуючи хоч трішки блиску і зволоження. Як і завжди. Що що, навіть думала до косметолога відправитись з цим вічним пересиханням, щоб залили туди гівлуронки чи що там треба, але побоююсь всіх цих штук СТРАШЕННО. От і зараз, посохлі, потріскані, але все одно мої. 
Щодо фігури, змін я теж не помітила: струнка, висічена десятиліттями тренувань фігура, як завжди виглядала гарно, але от банальних банних процедур моє тіло потребувало. Ой як потребувало. 
Помітивши синці та сліди зчесування шкіри на руках, бедрах і наскільки мій одяг брудний - стало зрозуміло, що все ж таки аварія та відбулась насправді.

Довго думати про це не хотілось, принаймні зараз. Є більш нагальні питання, які треба вирішити. Наприклад: чому я тут, що говориться в тому пророцтві «що що, а думаю, що воно має пряме значення до мого потрапляння в цей світ», що за королівство, в якому я опинилась і які ще є та що попросить мій новоспечений принц у послугу?

Ці думки заполонили мою голову в той час як приводила себе до ладу: набрала повну величезну ванну-басейн води, налила еліксиру для нагріву, додала купу всіляких ароматних баночок для тонізування, блиску і зволоження шкіри, котрі тут  використовували замість лосьйонів і кремів. Залізла і добру годину ніжилась, вода навіть на градус не стала прохолоднішою, кайф, треба буде по питатись, скільки тримає той еліксир температуру. 
 

Укутавшись величезними мʼякими рушниками і замотавши ще й голову - вибралась з ванни  помандрувала до гардеробної, обирати собі наряд на вечерю. 
 

«Ех… дати б по рукам тому хто вирішив, що в мене настільки гламурний смак…» - з відчаєм думалось, перебираючи вже десяту сукню з рюшиками і рукавами-фонариками. Жах, терпіти не можу, ніколи в житті не носитиму настільки обʼємні рукави. І не вибаглива, зовсім ні, хоча думайте як хочете. Просто маю свій смак, плачевний досвід у становленні особистості і виражені себе через стиль. А отже я вже пройшла цей шлях і знову відстоювати не збираюсь. 

Обовʼязково треба буде завітати до місцевого кравця і накидати кілька ідей, а поки витягнула чорну довгу обтягуючу сукню, що підкреслювала кожен мій вигин, з довгими обтягуючими рукавами, з  бархатистої мʼякої і приємної до тіла тканини і з довгим добриииим таким розрізом спереду збоку, що при кожному моєму кроці вигідно оновлювало мою тендітну ніжку. 
Волосся вирішила при підняти і заколоти в кількох місцях, щоб виглядало досить легко обʼємно і невагомо.

Шукаючи своє взуття, котре скинула разом зі своїм одягом біля ліжка - зрозуміла, що нічого з моїх речей не стало. Скоріше за все забрали привести до ладу. Але якщо на зовсім - такий скандал учиню! 

Від думок, що ж такого взути на ніжки, відволік гучний голос принца: 

_ Пані, вам би бути одягненою, бо я заходжу до спаль…. - повертаюсь до нього обличчям і бачу як Рейн застигає, розглядаючи, жадібно розглядаючи мій вигляд., - …ні… кхм… ви приголомшливі. 
Дарує комплімент своїм неймовірним загрозливим і шалено пристрасним баритоном. 
«Так ось воно що значить, коли в книгах описують, що очі головного сталкера потемнішали від бажання» - пронеслось в моїй голові.