Глава 8. Казка

Принц повертається до мене з поглядом, що кричить: «Упс, як незручно вийшло» і починає повільно відходити подалі, наче я його сковорідкою вгрію. Ну ми ж не в шлюбі… Хай живе, зараза ця хитро…кхм… дупа, але неприємно, неприємно, що такий важливий момент він утаїв. Ні, я не гналась би за його статусом, нащо? Але ж це міняє все і він з легкістю може отримати доступ до тої інформації, що потрібна мені, коли сам може висунути набагато серйозніше прохання про послугу. А цю хитрість, я спустити не можу. Та і не буду, побачимо, хто ще вийде переможцем. 

Поглядаю на нього своїм ангельським оскалом і чекаю, що ж він робитиме далі.

_ Керрос, покої для пані готові? - повертає маску безтурботності на обличчі, але очі так і стріляють бісиками. Прийняв моє беззвучне парі. Точно сумувати в цьому світі не доведеться.

_ Все готово, я проведу панянку Мірантелль до її покоїв. - відповідає той.

_ Добре, і накажи приготувати вечерю на двох і принести за півтори години в її кімнати. - командує ця висока зараза. А тоді обертається до мене: - не проти, що складу компанію? - підморгує і не очікуючи відповіді йде геть. 
 

А я лишаюсь на тренувальній галявині, в оточені бійців і цього Керроса. 
 

_ Ну що ж, проводь мене. - підходжу ближче до королівського слуги, він схвально киває і починає повільно вести мене в сторону височенних сірих стін замку. 
Неможливо одразу побачити всі масштаби цієї будівлі, наче ціле місто посеред ще більшого міста. Але таке величне, розкішне. Ступаючи вже по встеленій бруківкою доріжці і оглядаючи, як тут все чистенько і акуратно: підстрижені кущі з різними квітами, доглянуті доріжки і невеличкі статуї різних форм і величин, від чогось схожого на горгуль до ангелів і дорослих панянок і панів. Такі детальні, немов живі, такі охайні, ніби з кожного постійно здувають пилинки і дбають. По всій території дбайливо виставлені факели, що не видають жодного диму, а лише освітлюють і навіть зігрівають. 
«Впевнена, це якась магічна штука» - промовляю до себе оглядаючи все навколо. 
Доходимо до одних з дверей для входу в замок, масивних, досить великих, але одразу розумі, що це не головні двері будівлі, і проходимо вздовж широченного холу, прикрашеного по периметру білими фрезіями, які дарують просто неймовірно пʼянкий і приємний аромат. Весь хол зроблений з того ж сірого каменю, але всередині він оброблений чимось, що дає відчуття блиску, переливу від сірого до чорного з золотим. Підлога вистелена зеленим пухким килимом, по котрому неабияке задоволення ступати. Всі ці поєднання дарують відчуття гармонії, теплого затишку.

Підіймаємось довжелезними сходами і опиняємось на другому поверсі, в такого ж стилі, що і перший і крокуємо праворуч, далеко вглиб будівлі. 

Весь час ми крокуємо мовчки, я зрідка ловлю зацікавлені, допитливі погляди пробігаючих повз помічників і помічниць замку, але більшого собі ніхто не дозволяє, навіть мій супроводжувач. 
 

Проходимо повз безліч дверей з обох боків і зупиняємось майже в самому кінці, перед тупиком. Керрос повертає ручку найближчих дверей і запрошує до середини.

«Ой йой…» - ледь не вслух промовляю від побаченого. 
 

Окидаю поглядом все і повертаюсь до королівського помічника.

_Це все особисті мої покої? - вскидаю брову, щоб вже зовсім не видаватись простушкою. Не треба дозволяти бачити мене справжню.

 Це найкращі гостьові кімнати біля головних покоїв принца, пані. - з гідністю і добротою промовляє той. 
_ Керрос вони прекрасні, дякую. - легко відповідаю і проходжусь, щоб оглянути всі масштаби цієї краси.

Першим потрапляє в око величезна вітальна зала, в сірувато-золотистому оздобленні каменя, величезні овальні вікна, що дарують дуже багато світла в день. По середині стоїть стіл зі стільцями темно-темно коричневого дерева і смарагдовою мʼякою оббивкою, с правого боку влаштований камін, в якому вже потріскує вогонь і робить кімнату теплою і затишною, а поряд невеличкий диван, два кріселка і кілька пуфиків все того ж, багатого смарагдового кольору. Тут теж стоять фрезії, напевно королева дуже їх полюбляє… як і я. 
Дуже гарно. Проходжу і з лівої сторони помічаю арку, що веде до спальні: величезне просто мега велетенське ліжко, ковдра і подушки на якому в тій же гаммі кольорів, що і у вітальні. Праворуч масивні важкі штори, що затуляють такі ж велитенські вікна, а ліворуч від ліжка знаходиться книжкова шафа і кілька крісел, тогож смарагдового кольору. Ще далі ліворуч помічаю двоє дверей і запитально повертаюсь до свого супроводжуючого. 
Він лише киває і я прочиняю перші:  а там ніби маленька Нарнія. Купа простору, полиць, деякі з них завішані різними сукнями, одягом, на деяких акуратно виставлені аксесуари і дівочі дрібнички. Але більшість пустує, що неабияк мене радує, не надто люблю багато речей.
«Гардеробна» - розумію я і приємно зіщулююсь від усвідомлення, що подбали навіть про такі деталі.

Відчиняю наступні двері і завмираю. Прямо посеред кімнати стоїть гігантська ванна, або ж міні басейн з чорного, як смола чи то дерева чи то каменю. Ніби схрестили ці два матеріали разом, ніколи ще такого не бачила. Також бачу у ванній кімнаті умивальник з велетенським люстерком у повний мій зріст, а ще важливі полички з усіма необхідними речами для гігієни і дуже дуже схожий предмет на наш туалет, з того ж матеріалу, що й ванна. 
Не стримуюсь підходжу до умивальника і натискаю на щось, схоже на кран і, о тааак, йде вода.

«Цивілізація» - переможно лікую я і не стримую посмішку Грінча. 
Що ще треба дівчині? Так, все вірно, купу засобів щоб пахнути приємно і відчуття чистоти.

_ Пані Міррантель, принц Рейнтгард попередив, що на вашій батьківщині методи користування можуть відрізнятися від наших, тому я покажу як все працює, добре? - запитує Керрос і я доброзичливо киваю йому. Приємні відчуття викликає в мене цей помічник, майже довірливі. 
Швидко запамʼятовую як все влаштовано, адже майже все схоже на техніку з нашого світу, лишень гарячої води тут немає, для цього використовують спеціальний еліксир, який постійно оновлюють і дбають, щоб його було в достатку в кожних покоях. Можу не переживати через це. А ще дещо відрізняються доглядові засоби, але для цього моменту, Керрос знітився і покликав свою помічницю, котра теж трохи соромʼязливо, але розповіла що до чого. 
Помічниця представилась Сіарою і запропонувала допомогти в звичайних процедурах, на що доброзичливо відмовившись, попрощалась на певний час з помічниками і закрилась в ванній кімнаті, приводити себе до ладу. 
В ще кортілось роздивитись чи не змінилась я якось зовнішньо…