Глава 6. Випробування стрілами

_ Рейне, - шиплю поряд з ним, - зараза ти без вух - уж зовсім тихо промовляю, щоб він мене не почув, - коли я говорила «стріляти» мала на увазі вогнепальну зброю, пііістолет, гвинтівка, ну рушниця вже на крайній випадок. - приречено бурмочу. 
 

«Нє, ну шо за підстава… А ще компаньйон називається.» - невдоволено додаю подумки.

 _Пііістооолеттт - якось невпевнено протягує чоловік. - Що це таке? Це не схоже на лук? - і так наївно споглядає то на мене то на лук, котрий вже тримає в руках. 
_ Давай сюди, не дитяча це іграшка, - пирхаю, забираючи зброю з його рук, - пістолет стріляє кулями, наповненими порохом, маленький такий, гарний-гарний, але небезпечний. - промовляю, дивлячись на нього і додаю для більшої впевненості: - дуже небезпечний!

 _Оууу… а наскільки він може бути маленьким? Яка дальність пострілу? А оці ось кууулліі, - промовляє з такою цікавістю, що забуваю як вже тримаю натягнуту тятиву зі стрілою і відпускаю неконтрольовано одразу собі під ноги. 

_ Тссс… не бачиш я  намагаюсь пристосуватись до вашої тутешньої зброї. - фиркаю йому і піднімаю стрілу, знову натягую тятиву, як бачила по спортивним трансляціям, прицілююсь і на видосі відпускаю стрілу. Повільно, впевнено, розмірено та спокійно. - Є, точно в ціль. - обертаюсь до нього обличчям, не приховуючи своєї радості і бачу його задоволений вираз. Частіше б бачити таке його обличчя, мені подобається: спокійне, впевнене і навіть, здається, що трішки радісне. 
 

_  Пістолет може бути різного розміру, але не занадто великий, то вже інша класифікація вогнепальної зброї. Дальність пострілу, зазвичай, не далі ста метрів. Чим далі постріл - тим гірше попадання в ціль. Для більш далекобійної сили є гвинтівки, там і кілометр може бути відстань прицілювання і більше, в залежності, звісно від багатьох чинників. А про кулі, що ти хотів дізнатися? - запитую у нього, додаючи собі в нотатки, що гарно було б сфотографувати його відвисшу щелепу.

_ Ви всі в вашому світі так добре знаєтесь в зброї? - натомість питає він і підозріло слідкує за мною.

_ Ні, - плескаю його по плечу заспокоюючи, - не тільки знаємось, - додаю натякаючи і слідкую, як зʼявляється паніка на його обличчі. - а що, хай трішки по нервує, а я похіхікаю тим часом. 
 

Знову підходжу до прицільної точки, зосереджуюсь, роблю глибокий і спокійний вдих, прицілююсь і відпускаю стрілу. Знову в яблучко, як добре все ж таки захоплюватись зброєю і володіти своїм тілом. 
 

_ А кулі, вони якого розміру? - наважується запитати мій компаньйон.

_ Десь як пучка твого мізинця. - оглядаючи його руки і наскільки вони в нього великі, вирішую порівняти саме так. - Але бувають більші.

Рейн мовчить, щось роздумує собі, а я тим часом прицілююсь знову - і знову влучаю. 
Помічаю бічним зором, що наша компанія з генералом зібрала вже немаленьку кількість глядачів, що жадібно спостерігають за кожним моїм кроком. Підходити ближче чи заговорити до мене - побоюються, або поважають свого командувача, або бояться, або і те і інше. Але що трапиться, якщо я буду без нього, чи будуть вони так само на відстані від мене, йой як сумніваюсь. З цими чоловіками завжди треба бути на сторожі.  
Беру ще одну стрілу, натягую тятиву, прицілююсь, але беру нижче, ніж зазвичай і стріляю прямісінько в стовб, на котрому тримається мішень. Повертаюсь до свого рятівника і запитую так, щоб почув лише він: 

 То що, ти мені допомагаєш, а що від мене попросиш? 
_ Є одна умова, та скажу тобі незабаром. - все ще в роздумах відповідає той. - А от останній постріл в тебе хибний. - зауважує. 
_ Хіба?