Глава 4.Підберіть мою челюсть… десь там внизу

_ То весь цей час ти міг говорити нормально? - з обуренням кидаю йому фразу.

Мій новий знайомий лише закочує свої неймовірні очі і забирає посудину з рук, розвертається від мене і ставить її на стіл. Продовжую запитально і з викликом дивитись на нього, стежу за кожним його рухом і чекаю.

_ А я і говорив весь цей час нормально. Настоянка лиш допомогла зрозуміти одне одного. - промовляє той, підходячи ближче. - Я Рейнтгард, як можу звертатись до вас, пані?

_ Тобто ти зараз серйозно говориш про те, що оце твоє зміїне шикання було мовою? - вирівнюю спину і кидаю виклик недовіри цьому рицарю, чи хто він такий. Рейнтгард… та я язика зломлю легше, ніж вимовлю його імʼя. 

Порівнююсь з ним, щоб краще тримати свою впевненість, але одразу розумію, що схибила, адже доводиться підіймати голову догори, щоб дивитись в очі. 
«Висока зараза» - виривається в думках. - Я Міра. - промовляю вже вслух, щоб перенаправити свій мислиннєвий потік.

_ Те шикання… хм… як ти його називаєш тепер і твоя мова. - трішки озадачено і обурливо промовляє до мене і одразу додає повільно, смакуючи на своїх пухких вустах:- Міірраа.

Те, як він промовляє моє імʼя, як рухаються його губи… Нагородила ж матінка природа такими губами, кортить торкнутись… З цікавості, звісно, виииключно в дослідницьких цілях.

_ Рейн, як я тут опинилась і де це я, взагалі? - настала черга збирати дані докупи і якщо треба - дати драла, навіть якщо хочеться, навпаки, опинитись в його обіймах.

_ Ти в королівсті Варілʼяем, в столиці Норлиджі. Наскільки я можу зробити логічні висновки, ці назви для тебе геть не знайомі. - більше стверджує, ніж запитує та я все одно киваю., - отже, ти не місцева, ба більше, я припускаю, що навіть не з сусідніх королівств. З якого ти світу, Міііра? - запитує і ховає вогник цікавості в своїх очах. 
«Швидко ж він дійшов до правильних висновків, та чи безпечно йому розповідати все?» - спалахує насторожлива думка.

 _А були ще такі як я? - нахабно ігнорую його запитання, він ще не на всі мої відповів.

_ Хммм… а це буде цікаво. - більше промовляє до себе, ніж адресує в мою сторону, а далі додає: - добре, я відповім на всі твої запитанн, але ти зробиш теж саме. Згода?

_ Згода. - швидко відповідаю і чекаю, не варто уточнювати, що я можу надавати не зовсім правдиву відповідь. Чи взагалі відповідати стисло і обходити важливі чи вкрай небезпечні моменти. Брехати не люблю, особливо, коли це можлива майбутня співпраця. А цього рицаря, відчуваю, краще тримати в союзниках, аніж навпаки.

************
 

В голові не вкладається. 
Рейн, як там його, вранці знайшов моє тендітне тільце вже тут, у його щось типу «кабінеті» і чекав, доки прийду до тями. Відмінив особисте тренування своїх бійців і весь день провів поряд, споглядаючи як я дихаю і час від часу здригаюсь і мугикаю щось нерозбірливо. Чекав. Лише раз вийшов до цілителя, аби той приготував настоянку для розуміння мови і вдруге вже виходив, коли я отямилась.

_ Тобто ти знав, що я не місцева і одразу здогадався, що з іншого світу? - запитала у нього. Аж надто він якийсь розумний, занадто підозріло.

_ На територію замку проникнути безслідно - неможливо. Жоден захисний щит не спрацював на тебе і твою енергію. А я був би в курсі щодо кожного чужинця, тож так, я майже одразу зрозумів, що ти інша. - благально і втомлено промовив мій «рятівник» - щей цей твій одяг… - і замовк, побачивши мій прискіпливий погляд.

_ А з одягом що не так? Не зустрічав ще панянок в шкірі? -  з напускною обурливістю поцікавилась, але одразу посміхнулась, не очікуючи відповіді. - і останнє: були й інші, такі як я? - з надією в голосі, що аж забринів, запитала.

_ Ні, нікого раніше не зустрічав з інших світів і не чув, щоб таке траплялося раніше, але пророцтво говорить… - різко перебиваю Рейна.

_ Пророцтво? Яке ще пророцтво?