Культурно - пригодницький твірник

Додаток (вірші) Коли верба плаче

Коли верба плаче

Ой верба плаче та не затихає

Зажурилась вербе, зажурилась.

Не тільки верба зажурилась,

А й мати зажурилась.

Дитятко її єдине, далеко від неї.

Свою неньку захищає.

Пішов він у світ заочі, на рівнистий край.

А там Україну боронив та й героєм став.

Але не зміг назад повернутись він.

Шакали підступні, закрили шлях назад.

Довелося воїну через терени пробиватись.

Скрізь тяжкі болота, так і ув’яз.

Коло боліт, де верба плаче

Останнім поглядом почав молитись воїн

За матір, за сім’ю, за Українську землю.

Із останніх сил спитав у верби, чому ж вона так плаче.

То не верба плаче, а мати за своїм сином.

(Сергій Діденко)

Подобається

#1788 в Молодіжна проза
#762 в Підліткова проза

Відредаговано: 18.09.2022