Сибірія

Сибірія

Частина 1

(Пошуки Ганса Форальберга)

Валаділена, Швейцарські Альпи…

На вулицях Валаділени накрапав дощ, і небо застелилося густими хмарами. Було дуже пасмурно, а краплі дощу вдарялися на землю. До цієї хмурої атмосфери додається ще стукіт барабанів який супроводжується рухом автоматонів з барабанами, які супроводжають карету. Кейт Вокер побачила цю карету, яку супроводжали автоматони з барабанами спереду, і звичайні автоматони з парасольками позаду, йшли вони повільним кроком, супроводжаючи карету до церкви. Кейт Вокер взяла свою валізу, і направилася в сторону міста. Дійшла вона до готелю. Двері в готелі їй відчинив автоматон, і вона зайшла туди.

Зайшовши в готель Кейт Вокер побачила, що в кутку на лаві сидить хлопчик, щось майструє. Кейт Вокер підійшла до нього.

— Привіт, ей привіт, що ти робиш, можна подивитися?

— Ні, надто складно, у Момо робота надто складна.

— А, так тебе звуть Момо? А мене - Кейт

— Момо як Ганс. Момо малюй.

— Ганс?

— Нечіпай Момо! У Момо багато роботи!

— Ти не покажеш мені свій малюнок?

— Ні, не готово, йди.

— М – м, я мабуть не буду тобі більше заважати

Після розмови з Момо, Кейт підійшла до столика адміністрації. Вона взяла ключик, вставила його в дзвіночок, і продзвеніла в нього. До Кейт Вокер підійшов адміністратор.

— Добрий день!

— Добрий день пані.

— Я б хотіла получить кімнату. Моя компанія повинна була заказати для мене номер. Я Кейт Вокер із «Марсон і Лормонт».

— Звичайно, пані Вокер. Для вас вже є заброньований номер 6 на другому поверсі.

— Дякую, я б хотіла пройти в свою кімнату.

— Як вам буде зручно пані.

— Ви б не могли допомогти мені з валізою?

— Будь ласка, пробачте мені, пані Вокер. Гості в нас в останній час такі рідкісні, що ми скоро зовсім розучимося їх приймати.

— Так ви та сама гостя із Америки? Це правда, що в нас говорять? Ви й справді приїхали, щоб купити фабрику?

— Не фабрика! Дім Анни! Дім Ганса! – сказав Момо

— Що ти сказав?

— Заспокойся нарешті, мерзенний хлопчисько!

— Наше містечко, мабуть розчарував вас, просто сьогодні пані Вокер в нас сумний день, сьогодні похорони пані Анни.

— Момо сумний, тільки Ганс не мертвий. Ганс далеко, Анна так каже. Анна любе Момо, дуже – дуже.

— Досить, Момо! Перестань надоїдати пані. Йди звідси, чуєш?

Від злості Момо кинув шестірні на підлогу і пішов.

— Про що я … А, так, пані Анна. Така втрата для Валаділени. Вона померла і тепер фабрика закриється. Але ж ви приїхали якраз для того, щоб не допустити цього, правильно? Наше майбутнє в ваших руках, пані Вокер!

— Як? Анна Форальберг…померла?

Адміністратор відніс валізу Кейт Вокер в її кімнату.

— Я вас поки залишу. Відпочивайте, у вас по переду багато роботи.

— Ви знаєте, продаж фабрики – це для нас дуже радісна новина. Якби вам тільки довелося бачити Валаділену раніше. Це було чудове місто. Люди приїжджали сюди з усього світу, щоб купити наші автомати.

— А, хтось залишив для вас лист. Ну що ж пані Вокер, якщо вам щось буде потрібно, ви знаєте, де мене знайти.

Адміністратор пішов, а Кейт Вокер взяла лист, взяла телефон і подзвонила пану Марсону.

— Алло, Кейт? Ну, розповідайте, як у вас там справи йдуть?

— Я тільки що приїхала у Валаділену, пане Марсон. На жаль, тут сталася невеличка проблема, пані Форальберг померла.

— Дійсно, дуже шкода! Але ми передбачили і цю сумну можливість, до того ж в неї же немає спадкоємця!

— Так, але що мені тепер…

— Так у чому проблема, Кейт? Піди до нотаріуса! Секретарша вам зараз пришле факс із його адресою і рекомендаційним листом.

— Хорошо, пане Марсон.

— Відмінно Кейт, тримайте мене в курсі, окей?

— Я тільки…

Телефон прирвався. Кейт Вокер підійшовши до адміністратора запитала його:

— Скажіть, на моє ім’я не приходив факс?

— Може бути, я здається чув телефонний дзвінок.

— Може варто підійти і подивитись?

— Звісно пані, одну хвилину.

Адміністратор пішов подивитись, взяв факс і повернувся назад.

— Дякую!

— Завжди до ваших послуг.

— Той хлопчик, який сидів тут, говорив про якогось Ганса. Ви не знаєте хто це?