Чхе Дюра

Чхе Дюра

Частина 1

Монголія, 1522 рік

Нічний ліс такий тихий, спокійний, хоча в цей період повинні вшиватися хижаки. Хоча сніг вже розтає і крига спадає, все ж дивовижний монгольський край, може порадувати своїми красотами. Вже стихає ніч, сонце встає із – за горизонту, група людей на верблюдах їдуть верхи.

Один чоловік разом із жінкою зупинилися, вони відбилися від свого вожака, щоб втілити задуманий намір. Вони підійшли неподалік поселення Сія Ольгун, біля дерева, що знаходилось поблизу поселення. Прибравши сніг, вони поклали туди хмизу і укутали все це ковдрами, зробили маленьке, тепле  гніздечко. У гніздечко поклали листа зі словом: «Вибач, Чхе Дюра» і ще залишили там один подаруночок, яке мало життя. Вони попіклувались, щоб маленьке диво, не попало до хижаків. Після цього, вони пішли, а за дарунком наглядав «сніжний пес».

Сніжний пес – це порода собак, які водяться у племені Цаятан, більшість яких перебувають на Півночі.

Настав ранок, Целмег йшла до лісу для ранкової медитації. Вона вже у поважному віці, сиве волосся, сама вона невисока, у неї смуглявий колір шкіри, має вузькі очі, її тіло повністю покрите зморшками. Целмег одягнута в тряпчану сукню, яка слугує також нижнім одягом, а також на верх, вона одягнула хутряну куртку.

Не доходячи до лісу, Целмег чує якесь виття, коли вона все ближче й ближче підходила, то чула плач. Коли Целмег підійшла до одного дерева, то помітила що поруч знаходиться якесь гніздечко, із якого чувся той гомін. Підійшовши поближче, вона побачила малесеньку дівчинку, яка ридала на весь голос. Поруч із дитиною не було нікого, крім сніжного пса. Сніжний пес подивився на жінку і відійшов до дерев. Целмег оглянулася, але поруч нікого не було, вона взяла дитину на руки і промовила: «Звідки ти тут». Незабаром, Целмег побачила листівку, яка була написана іншою мовою. Вона знала цю мову, Целмег зрозуміла, що ця дитина належить до племені Цаятан. «Тільки де ж вони» - розмірковувала Целмег. Дитина плакала, Целмег покачала дитину на руках, потім прочитала листівку, де було написано: «Вибач, Чхе Дюра». Целмег взяла дитину і відвела до себе додому.

Вдома Целмег зігріла дитину, напоїла її молоком кози і уклала спати. До Целмег прийшла її сестра Оюн, побачивши дитину, вона почала розпитувати про неї.

— Сестро, звідки ця дитина ?

— Я не знаю, я йшла рано вранці медитувати і почула плач, ось я йшла на той плач і помітила, що в гніздечку дитина лежить і плаче, я оглянулася,  нікого немає.

—Треба послати когось на пошуки батьків.

— Я згодна

— Целмег, не хвилюйся, доглядай за дитиною, а я тобі допоможу. Я попросю свого чоловіка, він  із групою пошукає батьків дитини.

— Дякую Оюн, ти мене вже не вперше виручаєш.

— Нема за що Целмег, ми же сестри.

— Добре, тоді я піду, пізніше ще разом посидимо.

— Добре

Целмег сиділа біля ліжка, дивилася на дитину, вона ніби почала до неї прив’язуватися.

Минув місяць, батьків дитини так і не знайшли. Дівчинка жила із Целмег. Целмег полюбила дитину і піклувалася про неї, вона ставилася до дівчинки, як до власної доньки. Целмег була молодшою ученицею шаманки. Їх округом правила староста, шаманка, яку звали Царен. Вона була не дуже висока, горбата, мала темо біляве кудряве волосся. Обличчя покрите зморшками. Царен мала важкий характер, вона дотримується звичаїв предків.

На вечір  Царен запросила до себе Целмег. Целмег, погодувала дівчинку і уклала її спати, а сама пішла у юрту до Царен. Юрта є традиційним житлом монгольських кочівників. Вона має круглу форму, складний дерев'яний каркас, і зверху покривається повстю, по-монгольськи юрта називається «гер».

Зайшовши в гер до шаманки, Целмег відразу привіталася.

— Добрий вечір  старосто Царен

— Добрий, сідай Целмег.

— Як справи у дівчинки, батьків знайшли?

—Поки що ще шукаємо.

— Целмег, не зрозумій мене неправильно, але дитині тут не місце.

— Що ви таке говорите?

— Я серйозно, ви приводили її до мене, я впізнала що ця дитина із племені Цаятан, і та листівка написана так, як пишуть Цаятани.

— І що ви хочете цим сказати, що вона виродок?

— Вона не належить ні до нашого роду, і її позбувся народ Цаятанів. Ви же знаєте, які у нас з ними конфлікти, але позбавляться дитини не в їх стилі.

— Ну й що ви цим підмічаєте, хочете викинути  цю дитину?

— Ця дитина вигнанка, ми її не можем залишити.

— Що ви таке кажете? Не можу в це повірити.

— Я не говорю дати її в жертву, чи викинути на поталу звірів, я пропоную продати купцеві, а він вже знає що робити з дитиною.

— Нізащо. Ви хоч уявлятимете, яка у неї буде доля.

— Дитина підросте і буде виконувати те, що їй скажуть.

— Ось, вона буде рабинею, або навіть гірше.