Наперекір традиціям

Вступ

Село Калинове знаходиться у степу, на безмежній рівнині. Це село невеличке за розмірами і схоже більше на малесеньке місто. Село має невеличкі хатини. Цим селом керує шаман Олеся Петрівна.

Шаман – це титул, який походить від слів лікар, вожак, староста. У Олесі Петрівни є донька яка теж стане шаманкою. Її звуть Антоніна Петрівна.

Шамани займаються управлінням селом і лікуванням людей. Вони поважають традиції своїх предків і люди теж мусять підпорядковуватись цими традиціями. Ті, хто не підпорядковуються, або порушують традиції, тих чекає покарання.

Наші предки належали до племені Сарматів. Про їхню культуру і побут ми досі вивчаєм в нашій школі. Як каже мій вчитель: « Людина освічена – це щаслива людина». Освіта наділяє людину мудрістю, годує її і дає щастя у житті.

Моя школа невеличка. У цій школі викладають математику, риторику, українську мову, астрономію, історію, наші звичаї, мистецтву ремеслу; для хлопців мистецтво ремонту, а для дівчат мистецтво ткання, прядіння. Також у нас викладають ботаніку і алхімію. Образотворче мистецтво викладається дуже часто. Нас вчать малювати і виражати свої емоції. Вчителі, нагадують нам де ми народилися і вчать шанувати українські традиції.

І нарешті, я розповім про себе. Мене звуть Семен. Народився я в селі Калинове поблизу Дніпра. Мій батько Яків Іванович працює ремісником, пекарем. В селі його поважають і навіть дали йому прізвисько «Міцний пекар». Його так прозвали тому, що він мало того, що працює пекарем, він має свою ділянку землі і також свою майстерню. У мого батька багато роботи. Коли він ремонтує або виготовляє якийсь виріб то він все детально виготовляє. Його в майстерні прозвали «Майстер на всі руки». Я і мати допомагаєм батькові. Моя мати теж пекар і домогосподарка. Її зовуть Варвара Василівна. У вільну годину вона п’є чай зі своїми сестрами з Меланією Тарасівною і з Анною Савівною. Вечір ми проводим за сімейним столом. Співаємо різних українських пісень. Батько грає на кобзі, я на сопілці, а мати співає. Буває, що навіть мамині сестри приходять на вечорниці і ми влаштовуємо бенкет і теж вечором співаєм українські пісні.

Вранці, я з друзями ходжу до школи, а коли вихідні то гуляєм, розважаємося. Мій друг Роман живе по сусідству. Він грайливий, любить приколи і розваги. З другого боку живе також, моя подруга Дарія. Її сусідкою є Марія, моя однокласниця. Також по сусідству живе Кирило.

Вже сьогодні п’ятниця, я йду зі школи з Романом і Кирилом. Ми розмовляли про дівчат. У них зараз останній урок був кулінарія. «Що ж вони готували?» - спитав я. Роман відповів: «Я не знаю, але цікаво, що вони кожен урок готують». Ми розмовляли про плани на вечір. Роман спитав чи вільний я сьогодні. Я відповів, що так. Ми планували на вечір порозважатися, а коли стемніє подивитися на зірки і виконати домашнє завдання із астрономії. Антоніна Петрівна задала нам подивитися на зірки і яку зірку найкраще побачили, то її треба замалювати і підписати. Якщо побачили сузір’я то його треба перемалювати і описати про нього. Йшовши, ми зустріли Дарію і Марію. Дарія сказала: «Ви сьогодні будете виконувати завдання по астрономії?» Я відповів що так. Дарія спитала: «Може ми до вас приєднаємося?». Я відповів: «Давайте». Зустрінемось вечором. Ми спочатку порозважаємось, а потім і виконаєм завдання, сказав я усміхнено. Дарія сказала: «А які розваги будуть?». «Ти все сама побачиш» - сказавши я усміхнено. Ми всі разом пішли.

Мій день пройшов в пекарні із мамою. На вечір, я відпросився у батьків, і я з друзями пішов розважатися. Грали ми в доганяли, в жмурила, запускали повітряних зміїв, а коли вже стемніло то взяли ми зошити і почали виконувати завдання. Намалював я сузір’я Великої Ведмедиці. Це був радісний вечір. Я б хотів щоб цей вечір тривав вічно!

Прийшовши додому, я ліг спати. Настав ранок і я знову пішов до школи, після навчання знову то в пекарню, то в майстерню. У вільний час гуляв з друзями. І так кожен раз.

Частина 1

Вже настав кінець літа, а тільки таке відчуття, що літо тільки почалося. Наступив сезон жнив. Поле все було покрите жовтими стручками. То була пшениця. В селі, всі жителі садять пшеницю. Також садять і соняшники, кукурудзу. Але в нас є традиція вибирати окрему ділянку, тільки велику і засадити пшеницю. Це всі садять у в себе дома. Але шаман відводить велике поле, всі люди повинні посадити частину своєї пшениці. Ця пшениця коли виростає то люди її не забирають собі, а віддають на кошти селу. Вони спочатку саджають пшеницю собі, а потім на Велике поле. Я спостерігав, що не тільки мої батьки саджають майже все своє поле пшеницею, а й всі інші люди. Я навіть дивуюсь, як ще хватає місця для соняшників і кукурудзи, а також гарбузів і кабаків, часнику і помідорів. Як все це ще займає мало місця.

На жниву всі люди йдуть збирати на великому полі пшеницю. Всі діляться за своєю територією і починають збирати пшеницю.

Діти допомагають батькам. З пшениці утворили снопи, з першої ділянки зробили великого Дідуха. Потім почали далі робити снопи. Батьки збирали пшеницю, жито, а діти робили снопи.

Дідуха зробили помічники нашої шаманки Олесі Петрівни. Серед помічників була її донька Антоніна Петрівна, яка також контролювала процес збирання пшениці і жита. Ми всі збирали пшеницю і жито від зрання до заходу сонця. Вже темніло, всі люди вже закінчили збирати пшеницю, і ми всі пішли до дому відпочивати.

Поки люди відпочивали, помічники шамана почали готувати свято для всього села. Моєму татові дали завдання спекти хліб для свята. Вони дали йому борошно яке миттю зробили із зібраної пшениці. Дереворуби пішли готувати дрова для свята. Пекарня і кухня працювали цілий вечір готуючи страви на ніч. Деякі робили прикраси, деякі збирали цукровий буряк і зробили цукор. Всі не відпочивали, а робили свою частину роботи, всі жителі готувалися до свята, то і був їхній відпочинок. Як дивно, що люди закінчили все вчасно. Вже стемніло, а люди встигли все зробити. З батьком, я все зрозумів у нього є я і мати, ми йому допомогли, а решта? Мабуть теж їм діти допомогли, а також може якийсь сусід виконав свою роботу і допоміг іншому сусіду.