Глава 16

Кадора дивився вслід Реї і не міг повірити у те, що відбулося. Ті, на кого накидають шкуру і читають закляття стають вовками, перевертнями, як то кажуть в народі. Але стати вовком і зберегти людський розум нереально! Ким же стала ця дівчина?  Від думок його відволік Дух, який постав прямо перед ним.

-Навіщо ти її відпустив? - суворо запитав він у Кадори. Той, все ще перебуваючи в шоці, не знав що і сказати. Галявина була захищена від людей. ніхто не міг вийти звідси чи знайти її. Але ось звір легко перетнув невидимі бар’єри.

-Ви знали, що все так і станеться? - відмер Кадора.

Дух тільки хмикнув і презирливо подивився на мольфара, який так прагнув знань, але все ще глибоко в душі боявся їх.

-Ми знаємо лише минуле і можливі варіанти майбутнього. Людська воля часто перевертає усі наші прогнози з ніг на голову.

Кадора зі злістю дивився на Духа. Це він змусив його накинути шкуру на ту мольфарку! Якби ж.. якби..що? Якби він не давав обіцянки? Якби він не вирішив йти цим шляхом? Совість тихенько нашіптувала, що винити у цьому можна тільки себе. Кадора стрепенувся. Що сталося, те сталося. Хто винен у цьому вже неважливо. Потрібно вирішити, що робити далі.

Дух весь цей час мовчав, давши час Кадорі самому дійти до правильних висновків. Нарешті, Кадора підняв очі на Духа.

-Що робити далі? Вона ж приведе сюди інших.

-Хочеш тікати? - спокійно поцікавився Дух.

-Я не тікатиму! - голосно відповів Кадора.

Дух всміхнувся. Саме такої відповіді він і очікував.

-Гаразд. А тепер слухай уважно. Я покажу тобі декілька фокусів.