Глава 10

На горизонті почали виднітися дахи знайомих будинків. Кай зітхнув з полегшенням. Він до кінця не міг повірити, що вони дійдуть до його домівки. Орсо, який йшов попереду, почекав, поки всі доженуть і ось таким маленьким загоном мольфари ступити до села.

-Де усі? - здивовано запитала Рея.

Кай лише похитав головою. Він не впізнає свого села. Раніше на вулиці стояв галас, діти бігали то тут, то там. Господині про щось голосно сперечалися. А зараз панує тиша.

-Усі ховаються, - відповів Флор, показуючи на вікно будинку, повз який вони якраз проходили.

І справді, з вікна за ними насторожено стежили дві пари очей. Кай невпевнено підняв руку, аби помахати їм. Він пам’ятав цих двох дітей, з якими ще два роки назад бігав вуличками. Діти у вікні злякано подивилися на цей жест Кая і швидко закрили вікно занавісками.

-Що ж тут відбувається? - ні до кого не звертаючись запитав Кірос.

-Ось це нам і потрібно з’ясувати, - сказав Орсо. - Давай, Кай, веди нас до своїх батьків.

Кай мовчки очолив їхню компанію і швидко пішов до свого дому.

Як тільки Кай зупинився перед хвірткою, з дверей будинку вибігла вродлива жінка і відразу ж обійняла Кая. Кай вдихнув рідний запах і нарешті повірив у те, що це все насправді.

Коли жінка нарешті відпустила свого сина, у неї на очах стояли сльози.

-Як ти виріс, - ніжно промовила вона.

Кай тільки дивився на неї, і не міг вимовити ні слова. Він боявся, що як тільки заговорить, то уже не зможе стримати сліз. Стільки всього він хоче сказати своїй мамі! Кай знову обійняв її, надіючись, що цей жест скаже їй більше, ніж всі його слова.

Орсо і друзі Кая стояли трішки осторонь, даючи змогу цим двом насолодитися моментом.  

На порозі будинку з’явився Лука.

-Софіє, -  строго звернувся він до своєї жінки, - годі душити нашого сина. Краще прояви гостинність, і запроси усіх до будинку.

Жінка стрепенулася, відпустила Кая і перевела погляд на Орсо.

-Так, звісно , - посміхнулася вона крізь сльози. - Ласкаво просимо до нашої оселі. Прошу, проходьте.

Орсо, проходячи біля Кая, поклав руку йому на плече. Кай був вдячний за таку підтримку від свого наставника.  

Коли усі зайшли до будинку, Лука підійшов до Кая.

-Я радий тебе бачити, хоча і не сподівався, що школа пришле таких юних мольфарів, - сказав він.

Кай на це тільки гірко всміхнувся. Таким був його батько. На першому місці у нього завжди жителі села і їхні проблеми, а вже потім Кай з матір’ю.

-Ми вирішили, що це буде корисний досвід для наших учнів, - спокійно і впевнено відповів Орсо. І Лука ледь не відсахнувся від чоловіка, коли побачив як в його очах проскочили полум’яні іскорки.

Тим часом Софія накрила на стіл і усі зайняли місця.

Орсо виразно подивився на своїх учнів, і ті без слів зрозуміли, що зараз краще мовчати й слухати.

-У записці ви стверджували, що у селі водиться перевертень, - почав розмову Орсо.

Лука кивнув.

-Я так думав спочатку. Але вчора вранці ми знайшли труп чоловіка. Його зуби і очі були явно не людськими. Я не розумію, що коїться і не знаю як заспокоїти людей. Тому і звернувся до вас.

-Хто це був? - тихо запитав Кай.

Лука перевів невдоволений погляд на сина, який вліз у розмову дорослих. Орсо дивувався як в такої холодної серцем людини міг вирости добродушний син.

-Кирил, - відповіла Софія, чим заслужила ще один невдоволений погляд від Луки.

Кай полегшено зітхнув і вдячно кивнув мамі.

-З вашого дозволу, я би хотів самостійно подивитися на тіло, - відповів Орсо.

Лука піднявся з-за столу і Орсо послідував за ним.

Лука повів його до свого сараю, де в домовині лежав мертвий чоловік. Орсо заплющив очі і, шепочучи заклинання, провів рукою над трупом. Лука зачаровано дивився як на долоні Орсо з’являються і зникають блакитні іскорки. Через кілька хвилин Орсо відкрив очі, сів прямо на підлогу і втомлено сказав:

-Ви мали рацію, коли покликали нас. Це справа рук мольфара, який відрікся від світла і природи. І хто зна на що ще він здатний.