Глава 9

Коли Кадора розплющив очі, на галявині вже нікого не було. Дерева знову тихо перешіптувались з вітром, пташки, перепригуючи з гілки на гілку танцювали з сонячними промінчиками. Усе виглядало так, наче нічого не сталося.

Але Кадора відчув. Відчув себе іншою людиною. Він підвів погляд на сонце і зрозумів, що він вже не почувається під ним захищеним. Кадора захотів сховатися в тінь. Співи пташок лише дратували. А метелики та комашки розбігалися в сторони, як тільки мольфар побрів до своєї хати.

Вже сидячи у приємній напівтемряві у своїй хатині, Кадора усвідомив, що втратив зв’язок з світлом, з чистою магією. Він намагався викликати блискавку на долоні, але сили противились йому. Кадора заплющив очі, кілька разів вдихнув- видихнув і зрозумів, що став темним мольфаром. Тепер ніч стане його прихистком, і черпатиме він сили не від первозданої Дикої Енергії природи, а з потойбіччя.  Саме цього він хотів, чи не так?

Дух передав йому стільки знань! Є стільки способів помсти! Але Кадора вже знає який саме обере. О так, він змусить людей відчути себе беззахисним монстрами, яких всі бояться. Він покаже їм наскільки люди насправді ниці і як багато у них є спільного з тваринами!

У голові відразу виринув древній, давно забутий ритуал. Для цього потрібна  шкура вовка, але це не проблема. У нього є одна. “Дивна річ”, - думає Кадора - “Тепер ані згадка про сім’ю, ані про мого вовка не роблять мені боляче. Усе, що я відчуваю, це легкість та всесильність. Так, тепер я дійсно непереможний!”

Сам ритуал полягає у тому, аби перетворити людину на вовкулаку. Для цього треба накинути на неї вовчу шкуру і прошепотіти закляття.

Що ж, саме час підшукати першу жертву.