Глава 8

Юні мольфари зібрали свої речі навіть швидше, ніж за півгодини і нетерпляче чекали під головними воротами свого наставника Орсо.

-Я досі не можу повірити, що Мера відпустила нас, - сказала Енна.

-Хах, я ж казала, що у мене є план, - грайливо підморгнула їй Рея.

Кірос на цю репліку фиркнув :

-Рея, твій план був відстійний, визнай це.

-Ей, - штурхнула його Рея, - ти мій брат, ти маєш підтримувати усі мої ідеї!

-Ага, усі, але не такі відстійні, - відповів Кірос і відбіг подалі від сестри. Від біди подалі, як то кажуть.

Кай і Флор, які до того мовчки спостерігали за словесними баталіями, не змогли стриматись від сміху. До того кумедно виглядав Кірос, який втікав від сестри, яка на голову нижча.

Ось таку веселу картину застав Орсо, коли вийшов до воріт. Він прочистив горло і молодь вмить заспокоїлася і повернулася до нього.

-Я радий бачити вашу щиру радість, але одразу поясню правила нашої мандрівки. Перше і головне - ви в усьому маєте мене слухатися, - Орсо зробив невеличку паузу, вдивляючись в обличчя юних мольфарів, - чуєте, в усьому, - усі дружно кивнули.- Добре, з цим розібралися. Друге, не лізьте поперед батька в пекло. Якщо бачите щось незрозуміле чи дивне - одразу говоріть мені, а не намагайтеся самотужки щось зробити. І третє, я беру вас для того, аби ви вивчили урок, що незважаючи на зло, яке коять люди, у кожному з нас є сила побороти його.

Орсо подивився на цих дітей, як він про себе їх називав, і побачивши не дитячу рішучість в їхніх очах, задоволено кивнув.

-Гаразд, мої юні друзі, а тепер йдемо. Наша подорож починається.

Вони йшли цілий день, пройшовши не одне поле і якраз почали проходити ліс. Сонце вже ховалося за небокрай, пробиваючись останніми промінчиками крізь крони дерев.

-Орсо, погляньте що там! - вигукнув Флор, який відійшов трішки в сторону від протоптаної доріжки.

А побачив він ні що інше, як туман, який густими клубочками ніби повз лісом і ховав від зацікавлених очей усі маленькі рослинки.

Орсо уважно придивився до туману і усмішка торкнулася його вуст.

-А це до нас йдуть гості, - загадково сказав він, - і не питайте нічого, скоро самі все побачите. Але думаю, нам краще прямо тут зупинитися на нічліг і розвести багаття.

Підлітки тихенько почали шукати сухі гілочки для вогнища і з цікавістю поглядали на туман, який встиг огорнути весь ліс.

Коли зібрали і підпалили хмиз, усі сіли у коло і вичікуючи подивилися на Орсо.

-Зараз я вам покажу дещо, але не лякайтеся і не робіть різких рухів, гаразд? - запитав він і зацікавлені підлітки тільки кивнули головою.

Орсо сів півобертом до багаття,  простягнув руку до туману і запалив на своїй долоні маленький вогник. Спочатку нічого не відбувалося, але раптом з-за дерева показалися дві жовті іскорки. Орсо посміхнувся і протягнув руку ближче до дерева. Іскорки почали повільно рухатися до руки Орсо. Коли вони підійшли, стало видно, що це не просто дві цяточки у повітрі. Це була справжня кішка, тіло якої зіткано з туману і лише очі загадково виблискують.

-Йди сюди, маленька, - пошепки покликав Орсо і кішка невпевнено підійшла до нього, дивлячись на долоню із вогником, - пригощайся, - і кішка лизнула своїм туманним язичком вогонь з долоні Орсо. Очі її примружилися від задоволення. Коли вона їх відкрила, вони на мить запалали так само яскраво як і вогонь Орсо.

-Хто це? - так само пошепки запитав Кірос, не в силах відірвати погляду від надзвичайної туманної кішки.

Орсо повернув до нього голову:

-Це Туманки. Дикі кішки, які живуть у лісах, полях, над річками. Одним словом, скрізь, де може бути густий туман. Вони їдять енергію. Беруть її трішки у рослин, у тварин, навіть у людей. Тому, коли туман, так хочеться прилягти і десь подрімати, - всміхнувся Орсо, - але ще більше вони люблять Дику Енергію. Цієї жменьки їй вистачить на місяці. Ти теж можеш спробувати погодувати ось ту туманку, що позаду тебе.

Кірос ледь не підпригнув від несподіванки, коли побачив біля своєї руки очі-вогники іншої туманки. Кішка, від різкого руху, теж відскочила в сторону.

-Вибач, - сказав Кірос киці і теж запалив вогник на своїй долоні, - йди, я тебе пригощу. Туманка з насторогою підійшла до вогника і з’їла його.

-А їх можна годувати лише вогнем? - запитав Кай.

-Ні, чому ж лише вогнем. Твою стихію вони теж дуже люблять. А ось щодо води я не впевнений, - винувато посміхнувся Орсо до Флора і Енни.

Тепер, коли туманки зрозуміли, що для них тут не має загрози, вони перестали ховатися і навколо мольфарів стояло десь зо дев’ять туманок.

Кай вирішив не чекати, поки якась одна підійде до нього. Він піднявся з місця і сам пішов до двох туманок, які дивилися на нього. Cів прямо на землю біля них і в своїх долонях запалив маленькі блискавки. Туманки зацікавлено подивилися на блискавки і з'їли їх. Кай всміхнувся і одна з туманок лизьнула його щоку, й відразу сховалася за найближче дерево.

-Та ти їй сподобався, - підморгнув йому Кірос, годуючи тим часом ще одну кішечку.

Як виявилося, туманки не люблять стихію води і Флор з Енною засмучено дивилися як інші годують туманок. Хоча, давали себе погладити, але капельки води ніяк не хотіли їсти.

Коли усі туманки наїлися, вони беззвучно знову розчинилися у тумані, і мольфари нарешті зручно вмостилися на ніч.

Наступний день і ніч пройшли без пригод. Орсо у компанії своїх юних учнів йшов у правильному напрямку, по дорозі пояснюючи для чого ось тут росте та чи інша трава, чи як ось та гарна рожева квітка може отруїти воду в криниці. Підліткам такі уроки подобалися набагато більше, аніж нудні лекції від наставників в класі.

Через день ліс нарешті закінчився і компанія знову ступила у поле.

-Ми вже близько, - сказав Кай, дивлячись на Орсо. Той у відповідь кивнув і рушив далі. Чим ближче вони підходили, тим більше відчуття неминучого лиха захоплювало бувалого мольфара.