Глава 7

У самому ж лісі біля маленького шалаша спокій весняного ранку порушувала темна магія. На галявині, закутана у незрозумілі лахміття постать,  вимальовувала кров’ю дивні символи і щось шепотіла. Закінчивши одній їй відомий малюнок, вона відійшла на кілька кроків, випрямилася і голосно промовила:

-Закликаю Вас, ДУХИ СМЕРТІ, явіться!

Після цієї фрази навіть вітер перестав завивати. Усе живе застигло, чекаючи відповіді духів. Над намальованими кров’ю символами почало мерехтіти повітря і наступної миті галявину огорнула непроглядна темрява. Сонце злякано забрало свої промінці, дерева тихо застогнали, не маючи можливості втекти і вберегтися від темної сили.

-Хто сміє нас закликати? - пролунав тихий беземоційний голос з темряви.

Постать, яка знаходилась в епіцентрі сили, похитнулася від почутих слів.

-Мене звати Кадора і я мольфар ,- чітко відповів він.

-Минуло більше ста років з того дня, як нас насмілився викликати мольфар. Ваш вид боїться потойбіччя. І не даремно, - так само без емоцій відповіла темрява.

Кадора знав на який ризик йшов, викликаючи духів смерті. Тому пусті погрози невидимого співрозмовника не могли підірвати його рішучість.

-Мольфари бояться не вас, а темряви. Підкорюючи сили природи, вони забувають про Смерть, яка прийде за усіма нами.

-А ти не боїшся своєї темряви, мольфаре? - прозвучав голос зовсім поруч.

-Я не боюся визнати, що бажаю зла тим, хто винен у смерті моєї сім’ї, - пошепки відповів Кадора. - Я не боюся визнати того, що хочу застосувати свої знання не для того, щоб врятувати, а для того, щоб згубити, - голосніше сказав він, - Я не боюся зізнатися собі у своїх бажаннях, я не боюся темряви, яка росте в мені, Я НЕ БОЮСЯ ВАС , - викрикнув мольфар.

Йому набридло боятися, ховатися від людей, які засудять його дії. Він пообіцяв собі помститися і свого слова дотримає. Страх погубив його сім’ю. Страх селян перед тим, чого вони не розуміють. На його сім’ю скоса дивилися ще тоді як тільки він відчув в собі Дику енергію.  Та коли через 5 років він закінчив школу мольфарства і повернувся додому, виявилося, що повертатися було ні до кого. Сусіди, ховаючи очі, розповіли, що спочатку захворів батько, потім мати з сестрами. І замість того, аби рятувати їх травами, просити допомоги у мольфарів, селяни лише молилися за їхнє здоров'я. Аякже! “Господь забрав їхні душі” , - сказали йому. Відчаю Кадори не було меж. Він, не дивлячись більше ні на кого, побіг до лісу. Подалі від людей, подалі від їхнього страху. Кадора біг і падав, вставав і знову біг. Від утоми заснув під якимось деревом і прокинувся тільки тоді, як щось мокре торкнулось його обличчя. Розплющивши очі, він побачив вовка. Але це його не злякало, а навпаки принесло полегшення.

Шукати розради у людей - марна річ. Інше діло природа. Кадора підвівся на ноги і невпевненим кроком пішов стежкою. Як він здивувався, коли вовк пішов слідом. Так вони знайшли галявину та закинуту хатинку. Кадора збирав трави і ягоди, вовк полював й ділився здобиччю із ним. І тільки Кадора почав знаходити гармонію й навіть трішки насолоджуватися життя, сталася ще одна трагедія. Його вовк не повернувся з полювання. Кадора пішов на пошуки свого друга і вся його рівновага покотилося до біса, коли побачив вовка зі стрілою. Кілька днів і ночей Кадора намагався врятувати пораненого звіра, але стріла ввійшла занадто глибоко. Знову втрата. Знову біль і розчарування в людях. Знову страх людей погубив його друга. Але цього разу Кадора так просто не залишить. Він помститься. Він змусить людей відчути як це - коли тебе бояться і не розуміють.

Кадора впав на коліна він болю. Духи читали його думки. Духи перевіряли чи дійсно він відрікся від світла і свого культу. Чи готовий він відкрити для себе світ Мари?

Біль припинився миттєво і Кадора зміг розплющити очі. Темрява з галявини зникла і залишилася лише нечітка постать біля кривавих символів.

-Ти дійсно цього хочеш, чи не так?, - глузливо запитала постать. - Ти справді помстишся тим людям, - задумливо промовив безтілесний дух.

Кадора встав з колін, підійшов ближче до нього і рішуче подивився у очі, які поглинули усю темряву галявини.

-Так. Мені більше нічого втрачати. Мої знання і моя Дика Енергія не врятували найрідніших. Єдине, чому я досі живий  - помста.

Дух уважно вислухав Кадору і кивнув на його слова.

-Хто як не Духи Смерті розуміють бажання живих мститися, - всміхнувся Дух. - Ми привідкриємо тобі двері до таємних знань. До знань, які допоможуть тобі стати могутнім. Але! За все треба платити.

-Саме тому я підготував для вам жертву.. - почав Кадора, але Дух жестом зупинив його.

-Нам не потрібна твоя підготовлена жертва, смертний. Нам потрібна одна послуга. - різко відповів Дух.

Кадора на мить розгубився, але швидко взяв себе в руки і поспішив відповісти:

-Обіцяю виконати все, що буде в моїх силах.

-О повір, мольфаре, це буде в твоїх силах, - і Дух різко протягнув руку вперед, торкаючись голови Кадори.

Знання про потойбіччя, про темну силу, про магію смерті, про древні, вже забуті культи прорвалися у свідомість Кадори і той, не в змозі витримати такий напір інформації, зомлів.