Глава 6

Новий день у селі Осмолода почався відносно спокійно. Жителі, налякані останніми подіями, боялися покидати межі своїх подвір’їв, а дітям взагалі забороняли виходити з домівок без супроводу дорослих.

Староста села (і батько Кая), Лука, якраз набирав воду з криниця, коли почув пронизливий крик. Він різко стрепенувся і відразу побіг на звук.

Чоловік вибіг за ворота і розгубився, не впевнений в яку сторону прямувати. Раптом крик повторився зі сторони лісу.

Коли староста добіг до того місця, то побачив, що не лише він один це почув. Люди, які жили ближче до лісу, вже збилися вкупку біля чогось.

-Пропустіть, - попросив Лука, намагаючись перевести подих.

Жителі розступилися перед ним. Спочатку він побачив перелякану дівчину, яка вся тряслася і ,очевидно, крик якої і привів людей. Біля неї, на землі, лежав голий мертвий чоловік. Лука підійшов ближче, присів навпочіпки біля нього і обережно перевернув на спину.

Хтось крикнув, у когось навпаки, відняло мову, а нещасна дівчина зомліла. Їй одразу кинулися на допомогу.

-Віднесіть її додому, - хриплим від переживання голосом сказав Лука. - А його, - кивнув він на голого чоловіка, - потрібно похоронити.

-Його зуби..- прошепотів хтось із натовпу.

Лука втомлено прикрив очі. Він явно не знав як заспокоїти своїх людей, аби не почалося паніка. Мерця він впізнав одразу. Це був самотній чоловік, жінка якого загинула багато років тому. Роботящий, проте не шукав компанії і полюбляв проводити вечори на самоті. Ніхто навіть і не помітив його зникнення. Але найгірше було не це. Ще раз глянувши на обличчі мерця, Лука зрозумів, що якесь пояснення треба придумати. Замість зубів у нього були ікла. Заступивши собою тіло, Лука привідкрив око чоловіка і ледь зміг стримати свій подив, коли побачив повністю жовте око із вертикальним кристаликом. Цей факт староста села вирішив залишити при собі.

Лука піднявся на ноги.

-Я знаю, як вам зараз страшно, - почав він, - і, зізнаюся, я теж не можу пояснити того, що зараз коїться у нашому селі, - після цих слів люди почали невдоволено галасувати. Лука почекав, поки галас трішки стихне.

-Я вважаю, що тут відбувається щось надприродне, - вів далі староста, не підвищуючи голос, тим самим змушував людей припинити шум і прислухатися до його слів. - Тому прошу вас після заходу сонця не покидати своїх домівок, нікуди не пускати дітей без супроводу і слідкувати за сусідами. Як тільки побачите чи почуєте щось тривожне - повідомляйте відразу мені. Я ще вчора надіслав листа з проханням допомогти. Тому, я думаю, через кілька днів ситуація вирішиться.

Люди притихли, обдумуючи його слова.

-А кому ви надіслали лист? - невпевнено запитав хлопчина майже пошепки.

 Лука, пам’ятаючи як неоднозначно в селі ставляться до мольфарів, не хотів казати правди. Проте, брехати чи мовчати було не в його дусі.  І щоб не говорили люди, Лука пишався своїм сином і його здібностями.

Прочистивши горло і подивившись в очі хлопця, який задав запитання, чітко промовив:

-Мольфарам.