Глава 5

Після обіду друзі рішучим кроком попрямували до кабінету пані Мери. Кай, як єдиний кого наставниця дійсно чекала, першим постукав у двері та відчинив їх.

-О, Каю, добре, що ти вже .., - слідом за Каєм в кабінет зайшли усі, - прийшов. І прийшов, як я бачу не один, - тон пані Мери чітко давав зрозуміти, що ситуація їй явно не подобається.

Орсо, який зголосився йти на допомогу до селян, з цікавістю спостерігав за сценою, яка відбулась перед його очима.

Підлітки топтались біля дверей кабінету, не знаючи чи то краще підійти до столу, чи залишатися на місці. Загалом, кабінет не такий вже великий. Всього лиш дубовий стіл, величний стілець, за яким сиділа пані Мера, навпроти два прості стільці для відвідувачів. Камін, у якому все ще палав вогонь, кілька майстерно намальованих пейзажів, що висіли на стінах та й усе. Зазвичай, у кабінеті панувала атмосфера затишку та доброзичливості. Але не зараз.

-Я чекаю пояснень вашої присутності, - грізно промовила пані Мера, дивлячись на Флора, Кіроса, Рею та Енну.

Рея набралася рішучості, зробила кілька кроків вперед і стала біля Кая.

-Ми хочемо піти разом з Каєм, - скоромовкою промовила Рея. Усі затамувавши подих чекали на реакцію пані Мери.

-І чому ж я маю вас звільнити від занять і відпустити у не зовсім безпечну подорож? – аж надто спокійно запитала пані Мера.

Рея підняла голову,  подивилася в зелені очі пані Мери і навела свій геніальний аргумент:

-Тому що ми не відпустимо Кая одного. Ви самі сказали, що це не зовсім безпечно. П’ятеро завжди краще, ніж один. І якщо ви нас не відпустите.., - рішучість Реї на секунду похитнулася, але дівчина кивнула головою, проганяючи сумніви і продовжила, - Якщо ви нас не відпустите, ми підемо без вашого дозволу і ніхто нас не зупинить.

Після цих слів запанувала тиша. Підлітки здивувались не менше пані Мери.

-Це і є, сестро, твій блискучий план? – тихенько буркнув під ніс Кірос.

Пані Мера, здивована таким нахабством, перевела погляд з Кая на Рею і, здається, готувала запальну промову для зухвальних учнів.

Ситуацію врятував неочікуваний сміх Орсо. Усі різко перевели погляд на старшого наставника, про присутність якого вже і забули.

-Ох, Меро, вибач, але Рея так нагадує тебе у юному віці, - через сміх сказав Орсо.

-Орсо! – вигукнула Мера, на обличчі якої виступив рум’янець чи то від злості, чи то від обурення.

Орсо нарешті заспокоївся і подивився на підлітків.

-Значить, ви хочете допомогти Каю і піти з ним? – запитав він.

Учні синхронно кивнули, боячись щось сказати.

-Меро, я думаю, це буде корисний урок для них. Польове завдання, так би мовити. Так що, якщо ти не проти, я би взяв їх усіх з собою, - сказав Орсо, дивлячись тепер лише на Меру. Вона витримали його погляд і через кілька секунд здалася і погодилась.

-Так тому і бути, якщо Орсо готовий взяти відповідальність за вас, - втомлено відповіла вона. – Але як тільки ви повернетеся, будете доганяти усі предмети самостійно.

-А тепер йдіть за речами, чекаю вас біля брами через півгодини, - весело сказав Орсо.

-Дякую, - тихо сказала Рея, і всі друзі мовчки покинули кабінет, все ще не вірячи у своє щастя.

-Меро, все буде добре. І вони би дійсно щось тай придумали, якби ти їх не відпустила, - почув слова Орсо Кай, який останнім виходив з кабінету.