Глава 3

На заняття пані Мери компанія прийшла якраз вчасно. Весна тільки вступила в свої права, на вулиці все ще прохолодно, тому потрібно було швиденько побігти за накидками.

-І чому вони ніколи не думають? –запитала Рея, дивлячись як троє хлопців біжать у свої кімнати за верхнім одягом.

-Коли їм дуже треба, вони думають, - з посмішкою відповіла Енна. Вона була єдиною дитиною в сім’ї і їй дуже подобалося думати, що тепер у неї три брата і сестра. Хоча Енна наймолодша, її вважали найрозважливішою в компанії.

І як тільки хлопці повернулися, зі школи вийшла пані Мера. Вона кинула швидкий погляд на Кая, який якраз стояв перед нею і повернулася до всіх учнів.

-У тебе що, знову якісь неприємності? – пошепки запитав у Кая Флор. – Пані Мера так на тебе глянула, ніби ти вбив її улюблений вазон.

Кай лише знизив плечима. Пані Мера тим часом почала пояснювати заняття.

-Сьогодні ми з вами будемо збирати соснові бруньки. Їх збирають ранньою весною, в період набухання, але до того як вони розбухнуть. Соснові бруньки зрізують з гілок ножем, дрібні (наприклад, березові) зрізують разом з гілками. Про те як правильно сушити і що з ними далі робити, я розповім у класі. А зараз ми поділимося на пари і я покажу ваші ділянки.

-О ні, так не люблю ділитися на пари! – жалівся Кірос,- вічно хтось з нас повинен шукати когось зайвого!

-Тобі,  Кірос, буде нелегко у житті, якщо ти не вмієш спілкуватися ні з ким іншим, крім друзів, - голос пані Мери змусив Кіроса аж здригнутися. Він явно не очікував, що наставниця почує його репліку і тепер засоромлено роздивлявся гілочки під ногами.

-Тим більше, - вела далі пані Мера, - нікого вам шукати не прийдеться. Кай буде в парі зі мною.

Флор стривожено глянув на Кая. Тепер він був впевнений, що Кай зробив якусь дурницю і  його чекає серйозне покарання.

Кай ввічливо кивнув пані Мері, натягнуто посміхнувся своїм друзям і пішов за наставницею.

Мера, в кінці- кінців, вирішила не приховувати від Кая правди. Йому вже 14 і він мав право знати про те, що відбувається у нього вдома.

Як тільки вони відійшли подалі від інших учнів, Мера зупинилася і повернулася до Кая.

-Я хотіла тобі дещо розповісти, - почала Мера і замовкла, не знаючи як делікатніше розповісти новину.

Коли пауза затягнулася, Кай не витримав :

-У чому справа? У мене якісь неприємності?

-Ні, не в тому річ,-  Мера зібралася з думками і підняла погляд на Кая, - сьогодні вранці ми отримали птаха з твого села.

Кай забув як дихати. Він уявив найстрашніше, що могло статися.

-Батьки? – прошепотів він, не в силі сформулювати питання.

-З твоїми батьками все в порядку, - поспішила запевнити його Мера.

Кай полегшено зітхнув і кивнув головою, показуючи, що готовий далі слухати.

-Вранці знайшли поранену дівчину на краю села і вона стверджує, що на неї напав перевертень. Твій батько, як староста села, написав до нас і попросив допомоги. – розповіла Мера і чекала реакцію Кая на її слова.

-Я хочу допомогти, - твердо сказав Кай.

-Кай.. – почала Мера.

-Послухайте! – перебив її Кай, - я вже не той дванадцятилітній хлопчик, який прийшов сюди. Я опанував свою стихію. І я дійсно можу допомогти. Ніхто краще мене не знає жителів села. Дозвольте зробити це мені, - майже благав він.

Мера задумалася. У словах хлопця істина, але це може бути небезпечно, навіть для того чий культ Гроза.

-Гаразд, - погодилася Мера, бо розуміла, якщо не дозволить йому супроводжувати когось з дорослих, то хлопець сам втече. – Сьогодні після обіду приходь у мій кабінет з речами на кілька днів.

Кай посміхнувся і кивнув. Після цієї розмови вони почали збирати бруньки.