10,22 Брати Халєва

               Термін автали, яка для мого віку тривала вісім місяців, закінчується, тому мені треба терміново шукати роботу. У бюро національного страхування, де призначаються грошові допомоги по безробіттю, мені сказали: «Якщо ти не знайдеш відповідну роботу, тоді тобі буде нарахована пенсія за віком, але в такому випадку ти повинен будеш щомісяця надавати в наше бюро довідку про заробіток твоєї дружини з місця її роботи. У ті місяці, коли заробіток твоєї дружини перевищить 3400 шекелів, в пенсії тобі буде відмовлено. Якщо твоя дружина не буде працювати, тоді пенсія буде призначена на вас двох в сумі 1700 шекелів, до яких будуть додані квартирні і інші надбавки. Не жонатому чоловіку пенсія назначається в сумі 1300 шекелів». Не розженешся, так як 1300 шекелів еквівалентні 280 американським доларам, а оренда квартири без вартості комунальних послуг коливається в межах від 300 доларів і вище. А ще треба їсти й одягатися, не кажучи вже про інші людські потреби, на які теж треба витрачати гроші. Вдома я Тамарі розповів про те, що мені довелося почути в бюро національного страхування. Тамара мені сказала:

               – Не турбуйся. Я попрошу директора нашого підприємства, щоб мене рідше залишали на понаднормові роботи. Тоді мій заробіток не перевищить суму, названу тобою.

              Тамара мене трохи заспокоїла, після чого я відправився шукати роботу. В Ізраїлі не прийнято засмучувати клієнта відмовою, тому замість прямої відмови клієнтові говорять: «Залиш номер свого телефону. Якщо твоє запитання може з часом вирішитися позитивно, тоді ми тобі зателефонуємо». А в разі, коли є надія на те, що питання клієнта з часом може бути вирішене позитивно, тоді клієнтові говорять: «Прийди за два тижні». В Ізраїлі немає звернення до людини на «ви», бо в Ізраїлі не можуть зрозуміти, як можна звертатися до однієї людини в множині. Усюди, куди я звертався з питанням працевлаштування, мені відповідали: «Залиш номер свого телефону». Одного дня в пошуках роботи я зайшов на деревообробне підприємство «Халєва». Тут мені сказали: «Зайди до нас за два тижні». Через два тижні на цьому ж підприємстві мені сказали: «Зайди до нас за тиждень». Ще через тиждень я знову прийшов на це підприємство. Тепер мені сказали: «Через два дні починається свято Рош-а-Шана, тому зайди до нас після свята». Рош-а-Шана – єврейський Новий рік, святкування якого триває десять днів. Я вже надокучив – мене вже в конторі підприємства «Халєва» помітили, тому у мене були надії на те, що на цьому підприємстві я буду працювати, тим більше що підприємство це я неодноразово відвідував в тонкому тілі, коли я жив в Україні.

              По закінченню святкування Рош-а-Шана я прийшов в контору підприємства «Халєва». Секретарка мені сказала:

            – Почекай трохи. Балабай про тебе знає. Він за хвилину-другу прийде і відведе тебе в цех.

             Балабай (іврит) – господар. Ймовірно, йому сказали про те, що я вже декілька разів приходив на підприємство в пошуках роботи. Але це було не так. Про мене потурбувались люди, які часто бачили мене на вулицях Карміелю, й сусіди будинку, в якому я жив. Конкретно я повинен бути вдячним своїй тещі, й Роберману, який жив по сусідству і працював на цьому підприємстві, але про це я здогадаюсь не скоро. Приблизно за хвилину до мене підійшов господар підприємства. Цей високий огрядний чоловік був уже в похилому віці, але виглядав він на подив струнким, з потужними м'язами на грудях, плечах і руках. Він мені сказав:

           – Кадіма (рушай).

          Господар повів мене в виробничий цех, де стояв неймовірний шум від працюючих деревообробних верстатів. Підприємство і цей цех мені добре знайомі, так як весною і влітку 1996 року, будучи ще в Донецьку, я багато раз в тонкому тілі ходив по цехах цього підприємства, не знаючи, що це за підприємство і, де воно знаходиться, а в конторі цього підприємства часто спілкувався з малого зросту красивою жінкою. Я цю жінку скоро побачу, так як вона буде оформляти документацію про прийом мене на роботу. Господар підприємства підвів мене до симпатичного стрункого араба, якому на вигляд було близько п'ятдесяти років. Цей араб, як я здогадався, був начальником цеху. Господар сказав начальнику цеху на івриті:

           – Хана, я привів тобі нового робітника.

          Ім'я Хана вимовляється з наголосом на першому складі. Хана пильно подивився мені в очі і запитав:

           – Ата русіт?

           Я відповів:

            – Кен, русіт.

             – Ма шем?

             – Владімір.

            Ім’я Владімір араби промовляють з наголосом на останньому складі. Хана задоволено посміхнувся, після чого відвів мене до оператора величезного стругального верстата і сказав йому на івриті, вказавши на мене:

               – Цей чоловік буде працювати у тебе підручним.

             Ім'я оператора – Петро. Він приїхав до Ізраїлю з Білорусії. Досвід роботи у нього великий, так як він все життя пропрацював на деревообробних верстатах.

              З 12 жовтня 1999 року почалися мої трудові будні і важкий шлях мого затвердження в робочому колективі підприємства «Халєва». Петро - довірена особа адміністрації підприємства. Думка Петра може вплинути навіть на долю начальника цеху. Контроль над моєю діяльністю буде максимальним, тому мені треба буде «крутитися як білка в колесі». Якщо по закінченню перших двох тижнів моєї роботи мене не звільнять, тоді мені можна бути впевненим в тому, що мене не звільнять і в наступні два місяці. Я «крутився», не дозволяючи собі розслабитися ні на хвилину. На стругальному верстаті оброблялися регель (ноги) і рашім (голови) для дверних рам. В Ізраїлі дверні рами робляться без порогів. В обов'язок підручного оператора стругального верстата входить: