10,3 Земля обітована

                Зима 1998 року була сніжною і морозною. Наближався день нашого вильоту в Ізраїль, а весною. в атмосфері, як то кажуть, «ще не пахло». Ми з Тамарою в Ізраїль повинні були забрати і Сєву. Сєві віза не потрібна, тому що Сєва - тринадцятирічний кіт. Кота, який прожив в людській сім'ї тринадцять років, кидати напризволяще було б непростимо. Сєва не простий кіт, бо розуміє людську мову і, до того ж, він - телепат. Не можна в присутності Сєви вести непристойні розмови і висловлюватися нешанобливо до членів сім'ї Тамари, бо в такому випадку Сєва накидався на образника і наносив жахливі рани. Телепатичні розмови зі мною Сєва проводив тільки тоді, коли ми з ним залишалися наодинці. Сєва впивався в мене своїм пронизуючим поглядом і так тиснув на мою психіку, що мені ставало недобре. Я прекрасно читав думки Сєви, а він читав мої думки. Телепатичні розмови з Сєвою були неприємними і дуже важкими. Нічого не поробиш - кожен з нас в Світі Буття виконує обумовлену йому функцію, і від цього не втечеш. Документи на Сєву були оформлені належним чином, але Тамара сказала: «Треба буде митникам дати 100 доларів, інакше вони нас замучать порожніми причіпками до Сєви».

              Близько 16-ої години пополудні, 17-го березня 1998 року, ми вилетіли літаком з Донецька до Сімферополя. У Сімферополі теж були снігові замети, але тут вже «пахло весною» - була відлига. О 19.00 розпочалася виснажлива процедура митного контролю. Перш за все, з кожним репатріантів поговорили представники служби безпеки Ізраїлю. На митниці людей не обшукували і не «обмацували», але дзеркала тут встановлені таким чином, що видно все, що знаходиться у жінки під спідницею.

              Ветеринар завів тривалі порожні причіпки до Севи. Тамара мені сказала: «Я почекаю до тих пір, поки у мене не увірветься терпець. Тільки тоді я віддам ветеринару 100 доларів». Час минав, чіплятися вже було ні до чого, але ветеринар продовжував вишукувати причини для отримання хабара. Поведінка ветлікаря вже не була схожою навіть на погану комедію. Тамара вийняла з гаманця 100 доларів і в відкритому вигляді простягнула їх ветеринару. Ветеринар посміхнувся, полегшено зітхнув, взяв гроші і подякував Тамарі.

             Митний контроль виявився настільки тривалим, що після закінчення цієї процедури  до посадки в літак залишалося менше години. Літак підкотив впритул до будівлі аеропорту так, що ми вийшли з дверей будівлі і тут же почали підніматися по трапу в літак. О 30-ій хвилині на першу, 18 березня 1998 року, літак фірми «Боїнг» злетів з аеродрому в Сімферополі і ліг на курс до Ізраїлю.

              Повітряні подорожі я переношу легко навіть на тихохідних літаках в гірських умовах з неймовірною бовтанкою, але переліт до Ізраїлю для мене виявився дуже важким. Салон в «Боїнгу» виявився тісним і незатишним. Голова моя була в тумані. Я насилу оцінював те, що бачив. Мене нудило. Не тільки мій шлунок противився подорожі, але й душа. Нудота була душевною.

             Надовго я відлітаю? Чи назавжди? Про це я не знаю. Я не шкодував про те, що покидаю країну, в якій я народився і прожив майже усе своє життя. Яким визначенням можна назвати країну, яку я покинув? Я згадав слова `М.Ю.Лермонтова: «Прощай, немытая Россия, Страна рабов, страна господ, И вы, мундиры голубые, И ты, им преданный народ».. Я згоден з великим поетом. А що можна сказати про Україну, в парламенті якої представники української нації знаходяться в меншості? Нічого доброго! В Україні вшановують Тараса Григоровича Шевченка, як духовного батька української нації. Але! У «Кобзарі», який видавався «істинними українцями», немає слів «запродали жидам віру», а без цих слів сучасний «Кобзар» - не істинний Кобзар.

               Рано вранці 18 березня 1998 року літак приземлився в аеропорту Бен Гуріон і впритул під'їхав до будівлі аеропорту, де нас зустріли і провели на другий поверх в залу для репатріантів. Кожного репатріанта сфотографували, а через півгодини всім нам видали ізраїльські паспорти. Декому з репатріантів слов'янські імена змінили так, щоб вони були єврейськими. Наприклад, ім'я Світлана змінили на ім'я Оріт. Оріт - те ж саме, що і Світлана, бо на івриті світло - ор. Мені згадалося українське ім'я Оришка. Якщо репатріант єврей, тоді за його бажанням можна змінити його ім'я і прізвище, для цього достатньо висловити таке бажання усно. З цієї причини правоохоронним органам країни, з якої в Ізраїль репатріювався злочинець, знайти його в Ізраїлі неможливо. Я запитав:

               – А моє ім'я змінити можна?

                – Ні, не можна, - відповіли мені.

                Деяких репатріантів викликали на бесіду в кабінет офіцера національної безпеки. Був і я до нього запрошений на коротку бесіду.

               Кожен репатріант повинен був отримати гроші в шекелях, в сумі, еквівалентній п'яти тисячам американських доларів. Роком раніше кожному репатріанту видавалося по 10 тисяч доларів, але час іде і все змінюється. На руки кожному репатріантові видали по 500 доларів в шекелях, а на решту грошей вручили офіційні папери. Ці папери треба буде здати в будь-який за особистим вибором банк, стати на облік і отримати банківський номер рахунку. На цей банківський рахунок надійде решта грошей. Через банківський рахунок в подальшому будуть вестися весь грошовий рух, як то: отримання пенсій, отримання заробітної плати, оплата комунальних та інших послуг. Якщо репатріант був сімейною людиною, тоді рахунок відкривався сімейний. На отримання паспортів, грошей і поручительств національного банку про переведення решти суми грошей на особистий рахунок кожного репатріанта пішло близько години. У репатріантів взяли адреси, за якими репатріанти збиралися на перших порах оселитися. Після цього репатріантів на таксі і на монітах (мікроавтобусах) безкоштовно стали розвозити по зазначеним репатріантами адресами. Ми з Тамарою вирішили їхати в місто Афула, в якому жила її подруга Жанна.