Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

7,2 Не трудом праведним

                 Ми живемо в епоху панівного паразитизму. В цей період часу, згідно з програмою еволюції, людство має перемогти паразитизм, або ж померти. Калі Юга – чорна епоха. Тривалість її величезна. Коли вона почалася і коли закінчиться, про це я з часом оприлюднюю. Початок її і закінчення мені відомо до точної дати за сучасним календарем. У які б куточки національних культур ви не заглянули, ви скрізь і всюди знайдете паразитів. Я не правий? Спробуйте довести протилежне.

                   На одній вугільній ділянці шахти «17-17 біс» завалило лаву. Бригада забійників, розбираючи завал, не в змозі була здобути жодної тонни вугілля, а заробітна платня нараховувалася за видане на-гора вугілля, але не за породу. Шахтарі нашкребли на штреку трохи вугілля, завантажили його у вагон і написали на вагоні крейдою: «За прикладом Мамая – вугілля на-гора ні х ... я", і відправили його на-гора. Був такий Мамай - бригадир забійників поблизу міста Краснодон. Працював він на шахті Суходольська-2, був Героєм Соціалістичної Праці і депутатом Верховної Ради. Бригада забійників відпрацювала зміну і виїхала з шахти. Біля шахтного ствола бригаду вже чекала представницька делегація від органів влади. Без квітів, звичайно.

                    У нас на шахті теж працював депутат Верховної Ради – Замура. Був він бригадиром прохідників. Виконання планового завдання стабільне – 180%, заробіток у робітників – 600 рублів на місяць. У бригаді працювали родичі, куми і друзі бригадира і шахтного начальства. Штреки бригада проходила у швидкому темпі, без дотримання осьової лінії, тому штрек нагадував слід, залишений на дорозі биком, який мочився, не зупиняючись. Слідом за бригадою прохідників йшли ремонтні бригади кріпильників і ремонтували прокладений «героїчною» працею штрек.

                  Була на шахті «17-17 біс» ще одна бригада прохідників – бригада Скоробагатько. Виконання планового завдання в цій бригаді було - 240%. Це набагато вище, ніж у бригаді Замури, а заробіток у робітників бригади Скоробагатька був – 300 рублів, нижче, ніж в бригаді Замури. Штрек бригада Скоробагатька робила рівним, з дотриманням усіх технологічних вимог, і штрек в ремонті не потребував, але Скоробагатько не був депутатом Верховної Ради, а в його бригаді працювали не куми і свати шахтного начальства.

                    Моя сусідка по під'їзду, Кошкіна, була тещею першого секретаря міського комітету комсомолу Луньова, про якого я вже згадував в історії з Анатолієм Білим. Кошкіна досить часто і довго гостювала у своєї дочки. По місту поповзли чутки: «влада міста і області держала гарем». Мешканці нашого під'їзду попросили тещу секретаря міськкому розповісти про причину чуток. Кошкіна нам розповіла:

                    «На селищі Смолянка, в добротному власному будинку, жила заможна добропорядна сім'я. У них була красива дочка, якій виповнилося сімнадцять років. В автомобільній катастрофі батьки дівчини загинули. Дівчині треба було найти гроші для життя, тому їй треба було шукати роботу, але знайти підходящу роботу сімнадцятирічній дівчині важко. Дівчина сподівалася знайти роботу секретаркою у якого-небудь начальника, або ж роботу в канцелярії. У пошуках роботи вона прийшла в облвиконком. Вислухавши її і дізнавшись про трагедію в її долі, літній жалісливий чиновник їй сказав: «Завтра, на центральній площі, на першій лавці біля фонтану, ти повинна в 11:00 дня сидіти з журналом мод в руках. До тебе підійде молодий чоловік. Він приїде до тебе на машині і на машині відвезе тебе до твого місця роботи. Робота чиста, легка, і з високою зарплатою». На другий день дівчину відвезли в будинок розпусти, який обслуговував керівників міста та області. Умови роботи у будинку розпусти: 1) вік дівчат від сімнадцяти до дев'ятнадцяти років; 2) відповідний роботі спецодяг; 3) платня - 300 рублів на місяць, які перераховують на ощадну книжку; 4) по виконанню дівчатами дев'ятнадцяти років, дівчат зараховують за особистим вибором в будь-який ВНЗ і видають заміж за керівника якого-небудь підприємства. У цієї дівчини вистачило розуму не відмовлятися від запропонованої роботи і вистачило артистичності переконати «роботодавців» відпустити її на добу для того, щоб завершити якусь невідкладну роботу по дому. Додому вона не поїхала, зуміла відірватися від «хвоста» і з'явилася в КДБ, де все і розповіла. В результаті деяких керівників звільнили з посад, запропонувавши їм натомість посади не такі високі, а мого зятя зняли з посади секретаря міськкому і призначили начальником шахти Центральна».

                  Була у мене близька подруга. Працювала вона в центральному парфумерному магазині міста Донецьк. Я частенько приходив до неї в магазин і просиджував біля її робочого місця по годині і більше. Я бачив, як приходили в магазин літні жінки з пустими сумками. Вони віддавали свої сумки завідуючій магазином, а та йшла з сумками в підсобку. За дві хвилини завідуюча магазином сумки повертала вже наповнені якимсь товаром. Все це робилося без грошей. Кожного разу, коли я бував в будинку своєї подруги, вона пригощала мене завжди свинячою вирізкою.

                  – У дорослої свині такого м'яса трохи більше кілограма. Де ти береш такий делікатес? – якось запитав я подругу.

                  – Ти бував у моєму магазині. Ти бачив і жінок з сумками, які гроші за товар в сумці не платили. Це домробітниці з «царського селища», які обслуговують високе начальство міста й області. У нашому магазині в підсобці лежать продукти харчування для високого начальства. Харчування для сімей високого начальства надається безкоштовно, бо вони живуть при комунізмі. Для того щоб ми тримали свої роти на замку, нам теж дещо перепадає з цих продуктів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше