5,17 Гідність людини

                  Гідність людини – це якраз те, від чого прямо залежать можливості людини. Завжди треба пам'ятати, що кожна людина має потенційну можливість стати творцем нового Всесвіту – тією істотою, яку люди визначають словом «Бог». Вас створили Сини Неба, тому ви ніколи не знайдете сполучної ланки між неандертальцем і кроманьйонцем. Насіння, яке посіяли Сини Неба, проросло і перетворилося на сучасне людство. Вас «посіяли» з єдиною метою: «Створити культуру творців нових Всесвітів».

                 Ніколи не було й не може бути «обраних богом». Якщо ви Біблію вважаєте істинним, не брехливим, вченням, тоді ви визнаєте і закономірність існування «богом обраних» паразитів роду людського. Але в такому випадку ви вкрай обмежуєте себе, опустившись до рівня неповноцінних істот. Що, я не правий? Я не правий у тому, що «рабів божих» вважаю грамотними мавпами? А де ж тоді ваш розум, ваша логіка? Ви визнаєте ущербність своєї сутності і обмежуєте свої можливості, якщо визнаєте, що вам недоступно те, чого досягла інша людина. Визнання власної ущербності викликає у людини чорну заздрість, в результаті чого людина стає агресивною. Є й інша сторона цієї «медалі» - ідолопоклонство. Ідолопоклонник не має ніякого права вважати себе людиною, бо він опущений до рівня бидла. «Смирення та послух» - вчення Христа, за дві тисячі років перетворило добру половину людства на бидло. Люди, які випередили вас в еволюції, не повинні викликати у вас ні заздрості, ні поклоніння. У наступному втіленні ви обженете цих людей, бо такий порядок прогресу людства. Якщо ви визнали над собою пана, або бога, тоді ви вже баран! Ви обмежили себе! Мало того, ви не тільки обмежили себе ментально, але й матеріально, автоматично делегуючи енергію свого інформаційного поля тому, чию перевагу визнали.

                 У мене був шляхетний товариш короткого періоду моєї юності. Ім’я його – Леонід. Він був єдиним сином у своєї матері і сином відомого на Донбасі композитора, про якого я промовчу. Мати Леоніда працювала в шахті на підйомній машині. Жінка надзвичайно акуратна і порядна. Можливо, через граничну акуратність і порядність, а можливо з іншої причини, ця жінка виховувала сина без чоловіка. Леонід теж виріс гранично акуратною людиною, педантичною й охайною. Він не палив цигарки й не лихословив ніколи. Йому дуже хотілося стати хірургом. У медінститут Леонід не пройшов за конкурсом, так як здав один іспит на четвірку. Він пішов працювати в шахту на ту ж професію, що і його мама – лебідчиком. Леонід посилено готувався до наступних іспитів. Тільки на третій раз йому вдалося подолати екзаменаційний фільтр, здавши всі іспити на «відмінно». Хірургом Леонід став, але пішов працювати в станцію швидкої допомоги. Спеціалістом він був відмінним, бо в діагнозах ніколи не помилявся. Ймовірно, ви здогадуєтеся, чому Леонід відмовився бути операційним хірургом?

                  Згадав я про Леоніда через один випадок. У травні 1960 року в місто Сталіно приїхали артисти Ленфільму. На стадіоні «Шахтар» три дні поспіль актори подавали імпровізовані вистави. Потрапити на концерт цієї естради бажання було величезне. Перед цією подією на екранах кінотеатрів пройшов гучний двосерійний фільм «Тихий Дон». Я з Леонідом в неділю поїхали на стадіон. Концертом ми залишилися задоволені, незважаючи на те, що Елеонора Бистрицька терміново виїхала в Ленінград і в недільному концерті її не було. Після концерту Леонід потягнув мене до північних воріт стадіону, бо там сідали в автомашини актори, а він хотів побачити їх зблизька. У мене такого бажання не було, але я поступився його проханню. Біля північних воріт стадіону стояв відкритий «джип». У «джипі» сидів актор Сорокін і з кимось жваво розмовляв. Трохи осторонь стояв автобус Львівського автозаводу. В автобусі сиділи актриси і артист Глєбов. Глєбов сидів спереду і, повернувшись назад, розмовляв зі своїми колегами. Автобус стояв до нас лівим боком, тією стороною, у якої немає дверей. Біля автобуса стояло вісім дівчат. Ось і всі шанувальники, які прийшли висловити акторам свою вдячність.

                  Дівчата підійшли до відкритого вікна автобуса і намагалися заговорити з Глєбовим, але він не звертав на них жодної уваги. Актриси зажадали від Глібова, щоб він надав увагу своїм шанувальницям. Глєбов піднявся і, висунувшись з вікна автобуса, став розмовляти з дівчатами. Одній дівчині не пощастило, бо вона стояла далеко і безуспішно намагалася через голови подруг передати букет квітів Глєбову. Глєбов досить довго робив вигляд, що не бачить простягнуті йому квіти, але потім змилостивився і, не повертаючи до дівчини своєї голови, простягнув ліву руку і взяв у шанувальниці квіти. Він навіть не кинув погляду на ту, яка передала йому квіти. Це мені сподобалося. Значить, Глєбов не робить різниці між людьми і зневажає ідолопоклонників. Після цього Глєбов поклав на сидіння квіти і вийшов з автобуса до своїх прихильників. Ймовірно, розмова зав'язалася цікава.

                     Спостерігаючи за всім цим, я й не помітив, коли і куди зник Леонід. Раптом всі завмерли, перестали розмовляти, а в повітрі повисла тиша, котра інформує про якусь несподіванку. Я повернувся до автобуса і теж завмер від подиву. В автобус вскочив Леонід і, опинившись серед богинь кіноекрану, закам'янів. У нього були вирячені очі й відвисла щелепа. Актриси теж завмерли від несподіваної появи в автобусі досить дивної фігури. Хто це? Маніяк-вбивця? Безумець? Що від нього можна очікувати? Нарешті в автобусі хтось з актрис зрозумів, що це всього лише фанат-шанувальник. Жінка злегка засміялася. Це зняло напругу, і в автобусі пролунав гомеричний регіт. Регіт проник крізь вікна і двері на площу, і вже всі присутні люди біля північних воріт голосно реготали. Я вперше в житті побачив безумство ідолопоклонства і почув сміх нормальних людей.