5,4 Микита Сергійович Хрущов

                 Селище Рутченкове в місті Сталіно було своєрідною батьківщиною для Микити Сергійовича Хрущова. «Він приїхав сюди з кацапстана сопливим неповнолітнім хлопчиськом» - так говорили люди, які колись жили і працювали поруч з юним Микитою. «Жалісливі люди з адміністрації шахти № 30, доручили йому змащувати підшипники на підйомній машині» - розповідали мені колишні товариші Микити Сергійовича. На змащування підшипників протягом робочого дня витрачається не більше п'яти хвилин, але ж не буде будь-хто «за спасибі» давати гроші безпритульним підліткам. Можливо, Микиту хтось із впливових людей з благодійною метою влаштував на шахту. За рік Микита вже працював у шахті лампоносом, змінюючи шахтарям згаслі бензинові лампи. Потім він працював на Рутченківському рудоремонтному заводі слюсарем.

                   Біля терикону шахти № 31 стояв невеликий двоповерховий будинок. З часом на цьому місці буде побудована Донецька Фабрика Іграшок, а поруч із шахтою № 30, в якій працював Хрущов, буде побудований коксохімічний завод. У двоповерховому будинку Хрущов знімав кімнату. Багата господиня будинку була років на десять старше Микити, але це не завадило їй народити від нього дочку. Вона ж і допомагала Хрущову на першій стадії зробити кар'єру. Після цього Хрущов працював на металургійному заводі і навчався в робітфаку, який з часом стане політехнічним інститутом імені Хрущова. Хрущов кілька разів одружувався з впливовими жінками, які й допомагали йому робити кар'єру.

                    У селищі Мар'янка, яке знаходиться поруч із західною околицею міста Сталіно, жив рідний брат Микити Сергійовича. Ще до того, як Н.С. Хрущов став главою уряду Радянської Росії, він часто бував в гостях у свого брата. Колишні друзі і товариші юності Хрущова, що жили біля шахти № 31, дізнавшись про майбутній приїзд Микити Сергійовича, готувалися до зустрічі з ним. Вони виносили стіл до шосе, що проходить повз 31-шу шахту й веде до селища Трудовське, потім Мар'янку, і далі на Запоріжжя. Накривали стіл червоною скатертиною, ставили на стіл вазу з фруктами і графин самогонки. Хрущов, проїжджаючи мимо, зупинявся, виходив з машини і вітав друзів своєї юності. Поговоривши хвилинку з товаришами і випивши чарку горілки, Хрущов їхав до брата. Мар'янка славилася своїми яблуками. «Хрущов поїхав до брата. Візьме два мішки яблук і відвезе їх до Москви» - жартували шахтарі. Так було завжди, але не так було влітку 1956 року.

                Останньої неділі липня 1956 року на аеродромі ДТСААФ, де в даний час знаходиться селище Текстильник, було загальноміське масове гуляння з нагоди дня Військово-Повітряного Флоту та Військово-Морського Флоту. З довоєнного часу дні флотів святкувалися в один день. Я народився в неділю, якраз в день цих флотів. Нашому комсомольському штабу доручили стежити за порядком на аеродромі. Порядок під час свята на аеродромі був ідеальний – не було навіть дрібних порушень. Ймовірно, це зіграло свою роль у тому, що нам довірили охорону ділянки вулиці біля стадіону «Шахтар» під час проїзду по ній Н.С. Хрущова.

                  У тому районі, де зараз побудований донецький цирк, була невелика вулиця з вузькою проїзною частиною. На одній стороні вулиці було кілька приватних будинків, а з іншого боку вулиці знаходився Білий Кар'єр, який поступово засипався будівельними та промисловими відходами. Три наших загони вишикувалися щільною шеренгою на тротуарі цієї вулиці з боку будинків. Як звичайно, політичні, релігійні та інші громадські діячі, користуючись своїми довіреними особами, поширюють серед народу чутки і анекдоти, направляючи думки і дії натовпу в потрібному напрямку. Метод, випробуваний століттями, завжди давав позитивні результати. Таким же чином в натовпі був пущений слух «знаючими людьми», що Хрущов буде їхати по мосту через озеро в парку ім. Щербакова. На мосту зібралася величезна маса людей. Одні люди сподівалися побачити поблизу Микиту Сергійовича, а інші в надії передати йому письмову скаргу на місцеву адміністрацію. Тому на вулиці, де нас поставили охороняти проїзд Хрущова, по тротуару проходили рідкісні перехожі.

                   Повз нас повільно проїхали відкриті лімузини. У першому і в третьому лімузинах сиділи кінооператори, а у другому сидів Хрущов. Він широко посміхався і махав нам солом’яним брилем. Хрущов проїхав, вулиця спорожніла, а я попрямував до стадіону «Шахтар». На стадіон у мене не було бажання йти, бо не люблю натовп. Біля центрального входу на стадіон великий майданчик. Тут я і зупинився. Тут впритул один до одного стояло кілька десятків військових вантажівок. Поруч з машинами стояли шеренгою солдати. Створивши таку барикаду, вони відгородили південний вхід на стадіон від західного входу на центральну трибуну стадіону.

                Я стою на майданчику і слухаю промову Хрущова через численні репродуктори. Зліва від мене стоять солдати, а праворуч знаходяться післявоєнні руїни великої будівлі. Хрущова приємно слухати. Його промова була насичена жартами і анекдотами. Добре чути було окремі вигуки з публіки. Люди кричали Хрущову про те, що до його приїзду в магазини привезли багато продуктів і капусти, тому запрошують його частіше приїжджати в Сталіно. Хрущов на це відповів своєрідно:

                 – Я в Дніпропетровській області зустрів на дорозі циган і сказав їм про те, що скоро всім їм доведеться жити за пропискою в населених пунктах так, як живуть всі нормальні люди. Так цигани не запрошували мене приїжджати до них частіше.