4,3 Мій перший університет

                    Життя в Новотроїцькому для мене було періодом тривалого відпочинку. Турбота про майбутнє – важка необхідність. Тут про майбутнє я не дбав. Так здавалося мені, але насправді моє поглинання інформації було продиктовано саме турботою про майбутнє людства. Я іноді відпочивав на природі, насолоджуючись миттями, які несуть в собі відчуття життя. Надмірне захоплення такими миттєвостями породжує паразитизм, алкоголізм, наркоманію та інші порушення установок моралі та Законів Всесвіту. Ви пам'ятаєте пісню, в якій співається «життя – це мить, сліпучий мить»? Миттєвості, бажання! Потреби Душі, та не Духа. Душа – представник Сатани і створена Сатаною! Почуття керують розумом. Виховуючи почуття в потрібному напрямку, стверджуючи у свідомості людства почуття, як дорогу до Істини, банди шахраїв від політики і релігій перетворюють людство в стадо двоногих тварюк, що мають обмежений розум.

                          За місяць по тому, як я приїхав в Новотроїцьке, від мами прийшов лист, в якому вона, зокрема повідомила: «Митька поніс покарання. Йому поїздом відрізало обидві ноги». Я згадав слова, котрі мені мама говорила чотири місяці тому: «Йди додому. Митька буде покараний. Він нікого не зможе бити ногами». Якби Вища Справедливість всіх агресорів і інтервентів так карала, тоді б встановився на Землі мир. Але! У такому випадку Небо від людства не отримувало б сутностей, навчених досвідом боротьби зі Злом.

                        В родині тітки Ганни уклад життя був строго розписаний. Кожен знав свої обов'язки, а це полегшує життя, бо занадто вільне життя завжди важке і криміногенне. У цьому спокійному ритмі життя всі мої проблеми зникли. Я досить швидко вирівняв своє навчання і зайнявся книгами. У місцевому палаці культури була велика бібліотека. За допомогою книг з цієї бібліотеки я вивчав земний світ, з головою занурившись у фантастично чудовий і неосяжний світ земної природи. Книги, як багато книг! Інформації – море, але головне – суть, логіка, основа, фундамент. Що формує людину і спільноту? Яка мета, заради якої пишеться митцем картина? Це головне, це ключ до всіх таємниць. На багатьох творах образотворчого мистецтва, незалежно від його напряму, одна і та ж програма розвитку людства – його еволюція, але зустрічаються картини мертві, з програмою смерті. Не обов'язково знати автора картини. Картина сама скаже про автора і його культурну цінність.

                        Книги, в яких розповідалося про подорожі, я читав, озброївшись географічним атласом. Це дало мені можливість запам'ятати, в яких районах Землі ростуть цікаві рослини, які живуть люди і побут цих людей. Читав я книги до двох годин ночі, користуючись тим, що тітка не забороняла мені довго користуватися електрикою. Інтереси мої багатогранні, тому читав я про все. «Казка брехня, але в ній є натяк на істину». Ось в казках і відкривається інформація про невидимих простим людям тонких світах. Фантазія того не дає, бо казка – замаскована, невидима людям реальність, а фантазія – вигадка. Казки я прочитав усі, що були в бібліотеці будинку культури.

                     Казка – початок початку, джерело, програмування вектора еволюції людської спільноти, як колективної сутності. Програми, котрі закладені в національних казках, різні. Українські казки: Котигорошок – кропітка праця, кревні зв'язки, відповідальність, боротьба зі Злом; Лис Микита - коли я читав цю казочку малим дітям, вони сміялись довго й весело. На жаль, коли до влади в СРСР прийшов Микита Сергійович Хрущов, книжки з цією чудовою казочкою зникли в книгарнях с полиць. Ще один аргумент про комуністичну дурість.

                    Російські казки: 1. Кощій Безсмертний – жах! Кощій жахливий, а значить, і безсмертя жахливе. Це вже код обмеження, котрий позбавляє дитину бажання прагнути Безсмертя. 2. Василиса Прекрасна – вона смертна, тому й прекрасна, а ще й тому, що вона – Василиса. Василіск – змій; диктатор, котрий несе смерть. 3. «Іван-дурак тридцять років пролежав на одному боці і став царем» - код: «ні хрена не роби і будеш щасливим». Російськими казками програму паразита закладають у свідомість дитини в Росії, після чого виростає те, чого «розумом не збагнути».

                     Сибірські, азіатські казки – щастя можливе, якщо людині нададуть допомогу стихії та Вищі Сили. Щастя, здобуте власною працею – неможливе. Це код рабів. Червоний колір в пошані. Колір крові, насильства, вбивств і воєн.

                     Казки галлів і інших народів Європи – праця, порядок, взаємоповага і взаємодопомога, а перед цим безсилі сили Зла. Це істинно! У цьому зерно європейської культури.

                    Я не ідолопоклонник. У моєму житті не могло бути нічого такого, чому я міг би поклонятися. Зате у мене з'явилося двоє літературних героїв, котрі заслуговують моєї поваги. Поваги, але не поклоніння і не наслідування. Авторитетів для мене теж ніколи не існувало, бо я не пес. Мої герої доповнювали один одного і імпонували мені. Герой книги «Граф Монтекристо» викликає захоплення. Сам граф для мене не цікавий, але його метод покарання ворогів чудовий, логічний, не порушує закон Справедливості, і не змінює програму еволюції. Граф залишився чистим навіть з моральної сторони, бо він подібно Вищому Судді знаходив грішних виконавців, не заплямувавши своєї совісті, і не заплямувавши свої руки кров'ю. Другим героєм для мене став письменник Джек Лондон – воїн, переможець, мислитель, котрий отримав постійну прописку у Вищих Сферах. У хроніках людства важко знайти особу, гідну порівняння з Джеком Лондоном.