Влітку 1941 року доля Москви не в перший і не в останній раз вирішувалась в Україні. Про це й піде мова, отже:
Вся без винятку історія Росії відзначена віхами «братської дружби і доброзичливості» до сусідніх народів. Росія «добровільно» зі зброєю в руках захоплювала чужі землі, а корінні народи завойованих земель перетворювала в своїх «братів», депортуючи їх в Сибір, і вселяючи в їх будинки псів двоногих з Росії. «Добра воля» завжди виходила від російських людей, котрі споконвіку звикли грабувати, красти і вбивати, тому «добровільно». А зі зброєю в руках, тому що, народи і нації не бажали приймати російську «добру волю». Поневолені Росією народи ставали «братами», тому що Росія могла тільки «брати» у поневолених народів все, що Росії треба, несучи натомість смерть національним культурам. «Величезну і могутню» Фінляндію «слабка і маленька» Росія напередодні Великої Вітчизняної Війни перемогти не змогла. Не змогла Росія перетворити фінів у «братів».
Читачам буде корисно дізнатися істинне значення «ісконно руського» слова «брат». Слово «брат» має походження від галльського слова «braceiro» - чорнороб.
Початком Другої Світової Війни вважається 1 вересня 1939 року, коли німецькі війська почали окупувати Польщу. Росія теж посунула свої війська в Польщу, але не з метою захисту поляків від німецької агресії, а для того, щоб і собі відірвати від Польщі території й приєднати їх собі. Зіткнення Червоної Армії з німецькими військами у Польщі в 1939 році закінчилися невеликими боями та в справжню війну не переросли. Фюрер берлінський та фюрер московський Польщу поділили. Так з'явилися в Росії нові території: Західна Білорусія і Західна Україна. Польську армію Росія роззброїла і розквартирувала в Середній Азії, а більше двох тисяч польських офіцерів, незадоволених тим, що їх позбавили можливості битися з німцями за визволення своєї Батьківщини, Червона Армія перестріляла в лісі біля Смоленська. По закінченню бойових дій у Польщі, Росія, відповідно до угоди з Гітлером, сконцентрувала свої війська в Середній Азії, готуючись захопити Іран.
Захопивши нові території, Росія негайно приступала до анексії захоплених земель, але робилося це тихо і непомітно для світової спільноти. Це питання вирішувалося дуже просто – депортувались корінні народи в Сибір і на Далекий Схід, а в спорожнілі будинки вселялися «ду-у-у-у-же мирні» російські люди. Одного разу Бабіч Олександр прийшов додому з роботи і сказав дружині:
– Мені запропонували переїхати жити в Західну Україну. Нам дадуть будинок, господарство і багато грошей. Поїдемо?
– Ти що, з глузду з'їхав?! - вигукнула Ївга, - Там же люди живуть зі своїми звичками, традиціями, своєю культурою, своїми порядками і своїми моральними законами. Будинок тобі дадуть чужий, з якого виселять невинних місцевих жителів. Ти приїдеш туди як окупант, будеш жити у чужому дворі і в чужому краю. Ти будеш вчити їх жити по російським законам? Вони тебе кликали до себе? Кличуть до себе чужинців тільки зрадники своєї нації. Ти хочеш, щоб вбили тебе, мене і нашого сина? Кишки наші вони розтягнуть по верхівках дерев і будуть праві. Не бери приклад з російського свинства. Не господарюй: ні в чужому будинку, ні в чужому дворі, ні в чужій країні. Живи на своїй землі і їж свій хліб. Не порушуй закони Неба!
В зимову пору 1941 року на шахті «17-17 біс» на сортуванні вугілля працювали жінки. Вони руками вибирали з вугілля породу. Сортували вугілля на естакаді, на великій висоті над землею. Перила, котрими був огороджений майданчик сортування, були зламані, а в ожеледь одна жінка впала з цього майданчика на землю і загинула. Слідчою комісією було встановлено, що начальник цеху за день до цієї події подав заявку на ремонт перил, але перила не були відремонтовані. Висновок комісії: «Начальник цеху не винен, а винен головний інженер за те, що не була своєчасно виконана заявка на ремонт поручнів». Судили головного інженера шахти, Івана Юхимовича Мухіна, за недбалість. Йому присудили два роки таборів і відправили в Сибір.
Влітку 1941 року рідна сестра Бабіча Олександра, Валентина Корніївна, народила від Івана Юхимовича Мухіна дочку Ніну. Під час війни зв'язок з Іваном Юхимовичем був втрачений – він без вісті пропав. Лише в 1960 році надійшли відомості про те, що Іван Юхимович після війни жив і працював у місті Новошахтинськ, Ростовської області, де і був похований після смерті. У Новошахтинську у Івана Юхимовича Мухіна була нова родина і була народжена від нього донька, ім'я якої мені невідомо.
Перша половина 1941 року. Росія швидкими темпами готується до нової війни. Збільшується виробництво зброї. В місті Сталіно, на селищі Рутченкове, біля рудоремонтного заводу, поруч із цвинтарем високим дощаним парканом була обгороджена невелика територія. Там постійно чути було постріли. Люди говорили, що там проводиться випробування нової зброї.
Друга Світова Війна давно вже крокувала по Європі та Африці - настала черга й Росії вступити в цю гігантську м'ясорубку. Німецькі війська 22 червня 1941 року переможним маршем рушили на Москву. Читачу-скептику і шанувальнику русизму я пропоную читати зведення Радінформбюро, озброївшись мапою, і день за днем відзначати прапорцями зміни лінії фронту, щоб прояснилася істина, а не історія війни в інтерпретації московських псів. Отже:
Відредаговано: 10.07.2022