1,3 Моє коріння

                Влітку, 26 липня 1828 року в родині Івана Гузя народився син Карпо. Дату я вказую за західноєвропейським стилем. Карпо Іванович Гузь виріс, одружився, жив не заможно і не бідно, мав багато дітей, але своєю працьовитістю не доводив родину до зубожіння. Майже всі діти Карпа Гузя роз'їхалися по різних краях та державах. Південніше міста Міллерове на хуторі Гиріно живуть нащадки Карпа. Є його нащадки в Канаді та в США, а ті нащадки Карпа Івановича, котрі жили в Алтайському краї та розбагатіли, були розстріляні червоними охлократами. Із Карпом Івановичем Гузь залишився жити наймолодший син, Іван Карпович Гузь, а наймолодша дочка Карпа вийшла заміж за Пилипа Машковського, який жив в центрі села Темрюк.

               Іван Карпович Гузь доводиться мені дідом по материнському родоводу. Я не знаю дату його народження. Красивим парубком був Іван Карпович Гузь. Він мав сильний голос з дуже приємним тембром, хороший музичний слух і гарно співав. Своєю працьовитістю, веселим характером і організаторськими здібностями він заслужив повагу молоді, тому був шановним лідером її. Іванова життєрадісність та його жарти-примовки, піднімали настрій навіть у зажурених людей.

             Серед темрюкських дівчат лідером була Мокрина, дочка козака Божка. Мокрина Божко народилася в 1875 році. Негарне ім'я було у красивої дочки Божка, але що поробиш – так любили двоногих баранів пастухи християнського стада і згідно із своєю любов’ю до українців вони давали їм немилозвучні імена. Мокрина ні в чому не поступалася Івану Карповичу, тільки відрізнялася суворою вдачею. Красивою та цнотливою дівчиною була Мокрина. Нічого дивного в тому нема, бо народилася вона в роду Божка – в роду красивих, серйозних, працьовитих та розсудливих людей, які користуються ще й донині загальною повагою серед односельців. Рід Божка має характерну рису – вони скупі на слова – зайвого слова не скажуть, а скажуть-зав'яжуть, бо сказане збудеться. 

              Багаті молодики із Темрюка та навколишніх поселень сватали Мокрину, але вона всім відмовила. Мокрина покохала Івана Гузя і вийшла за нього заміж. Хлопці та дівчата Темрюка купили в складчину кульгавого лоша жіночої статі та й подарували своїм лідерам на весілля. Було багато заможних та впливових людей, незадоволених вибором Мокрини. В результаті цього невдоволення Іван був мобілізований в царську армію, а Мокрина залишилася на господарстві удвох зі своїм свекром Карпом. Дружини у Карпа не було – вона рано померла. Свекор Мокрини, Карпо Гузь, був досить літньою людиною, тому в господарстві від нього користі було мало. Мокрині самій довелося піднімати господарство.

                Служив Іван Карпович Гузь у Криму, в Сімферополі, в званні унтер-офіцера, писарем при штабі. Залізниця проходить недалеко від Темрюка. Цією залізницею Мокрина кожну зиму їздила до свого Івана в Сімферополь, а він щоліта приїжджав на побивку в Темрюк. Одного разу в Сімферополі Іван разом із Мокриною сфотографувалися. Мокрина щороку народжувала дітей, а на кожну дитину, згідно указу Столипіна, селянам давали по гектару землі. За все своє життя Мокрина народила вісімнадцять дітей, але в живих залишилося тільки шість з них: Захар, Федір, Варвара, Уляна, Ївга та Ганна.

              Життя Мокрини воістину було героїчним, бо було багато землі і вона вела велике господарство, тому треба було працювати й працювати. Кульгава лошиця виросла, перетворившись породисту кобилу. Для роботи кульгава кобила не годилася, але вона стала родоначальницею табуна породистих коней. Збільшувалося у Мокрини стадо корів та з'явилися робочі воли. Було в господарстві багато гусей та овець. Кожного року Мокрина продавала сільгосппродукцію, а на виручені гроші за сільгосппродукцію та ті гроші, які давав їй зі своєї армійської платні Іван Карпович, прикуповувала землю та сільгоспінвентар.

На світлині Іван Карпович і Мокрина Гузь

               Росли у Мокрини діти, збільшувалася господарство, турбот додавалося. Мокрина багато чого знала і багато чого вміла. Вона лікувала навіть сап у коней. Це захворювання наукова медицина не лікує, а хворих сапом тварин та людей вбивають і спалюють на вогнищі. Одного разу старший син Захар приїхав додому з далекого поля і сказав про те, що в дорозі впав кінь. Мокрина запитала у Захара, де лежить кінь, взяла швайку та тонке довге стебло лікувальної трави, а потім скочила на коня без сідла і поскакала в поле. Мокрина хворому коню на шиї біля грудей швайкою пробила шкіру, ввела в отвір стебло трави, провела стебло попід шкірою до грудей та, пробивши швайкою ще один отвір, вивела назовні кінець стебла. Залишивши лікувальну траву під шкірою у хворого коня, Мокрина поїхала додому, а хворий кінь, вилікувавшись, через дві години сам прийшов додому.

               Мій прадід, Карпо Іванович, щодня за обідом випивав тридцять грамів спирту, але ніде, навіть будучи на весіллях, алкоголь не вживав. Карпо Іванович, будучи в похилому віці, виходив на вулицю, сідав біля воріт на ослон і грівся на сонці, бо дуже любив сонце. В Темрюці Карпа Івановича називали пророком, бо було за що. Наприклад, Карпо Іванович іноді зупиняв когось із прохожих мимо нього людей:

              – Зупинись, козаче! Ти, чоловіче, охоплений думою тяжкою. Надієшся, що задумав справу добру, та не знаєш, що з цього вийде. Не роби нічого! Та послухай мене, а я розповім тобі, що з твого задуму вийде.

             Карпо розказував, а хлопець стояв і дивувався: «Звідки дід Карпо знає те, про що він ще нікому не говорив?». Так, так воно в житті провидця й відбувається – знаєш, кому треба сказати, і говориш чоловіку, навіть якщо він тебе про це не просить, але нічого не скажеш тому, кому не можна говорити. Скажеш тому чоловікові, котрий помилково може змінити програму свого життя в гіршу сторону. Але нічого не скажеш людині, у котрої майбутній поворот долі в гіршу сторону є відплатою за гріхи.