7,6 Зачарована душа

                  Восени 1964 я вступив до обласного автомобільного учбового комбінату курсантом, де став освоювати професію водія автомобіля. Тут платили стипендію, і тут були відмінні викладачі. Механічну частину викладали: Зіновій Борисович Масович і Єрохін. Обидва викладача в юності працювали водіями перших пожежних автомобілів у місті Юзівка. Інструктором з водіння автомобіля у мене був Тихомиров Василь Іванович. Тихомиров до роботи в автоучкомбінаті був особистим водієм автомобіля командувача Тихоокеанським Флотом. З викладачами мені пощастило як у казці! Величезний досвід роботи на автомобілях, який передали мені ці викладачі, дозволив мені уникати аварій, проїжджати там, де не могли проїхати навіть найдосвідченіші водії і знаходити вихід навіть в безвихідних ситуаціях. Мені, молодому водієві, заздрили досвідчені водії і злилися.

                У травні 1965 року я переїхав жити в Новотроїцьке. У цьому селищі, з 10-го листопада 1951 року по червень 1953-го, я вчився в українській школі. Тут у мене є родичі та друзі. Сюди я часто приїжджав з Донецька на вихідні дні в ранні роки своєї молодості. Мене сюди тягнуло, і приїхав я сюди, не замислюючись про те, як довго буду тут жити.

                    Новотроїцьке складається з двох населених пунктів, розділених кар'єром. У західній частині Новотроїцька знаходяться промислові підприємства. Це робоче селище, котре називається «Госпосьолок». А в східній частині Новотроїцька був колгосп і авторемонтне підприємство для колгоспів і радгоспів Донецької області. У кар'єрах Новотроїцька видобувають вапняк і металургійний доломіт, без якого мартенівські печі працювати не можуть, а поклади металургійного доломіту на земній кулі багатими не назвеш. Доломіт цінний високим вмістом в ньому магнію. За шкалою міцності він трохи поступається корунду. Залягає доломіт кущем, подібно кімберлітовим трубам. За іронією долі, або з російської звички рубати сук, на якому сидиш, селище Новотроїцьке розташували в самому центрі доломітового куща. В даний час доломіт навколо селища вибрали кар'єрним способом, а найцінніші і основні запаси доломіту знаходяться під селищем. Якщо знести селище заради доломіту, то вартість його зросте до вартості золота. У слов'ян скрізь і в усьому так - «спочатку створюємо проблеми, а потім з величезним зусиллям вирішуємо їх, за що і отримуємо нагороди». Цікаво виходить – чим гірше виконуємо свої обов’язки, тим більше маємо на своєму лахмітті орденів і медалей. Навіть мавпу медалями не нагодуєш, а слов'янин заради блискучих брязкалець згоден працювати безкоштовно. Це вже рівень ментальності нижче мавпи.

                 У Донецькій області є алмази. У стародавні часи в гирлі річки Кальміус знаходили алмази, вимиті рікою в Азовське море. Сама назва річки говорить багато про що. Науковці намагаються знайти визначення назв річок Міус і Кальміус в стародавніх мовах Азії і не можуть прийти до єдиної думки. Якби вчені мужі шукали визначення назв цих річок в західноєвропейських мовах, тоді сумніви розвіялися б як туман під яскравим сонцем. Галли, корінний народ Європи, були в цих краях першопоселенцями, і вони дали назви місцевим річкам. У галльській мові слово «Кальміус» однозначно має визначення «Малий канал». Визначення чисто практичне, бо річка Кальміус до кінця дев'ятнадцятого століття все ще була судноплавною. До того часу, як була побудована залізниця з Юзівки до Маріуполя, по Кальміусу баржами до Юзівського заводу доставляли вантажі з Маріуполя і залізну руду із Старо-Бешево, а з Юзівки в Маріуполь вугілля і продукцію з металургійного заводу.

                   Запорізькі козаки свої вантажі перевозили в човнах з Дніпра по річці Самарі, потім по річці Вовчій до річки Осинова. По річці Осинова човни пливли до нинішньої залізничної станції Доля. Річка Осинова мілководна, але протікає по рівній поверхні. Це дозволило стародавнім вояжерам поглибити дно річки і розширити її береги. Біля залізничної станції Доля відстань між річкою Осинова і рікою Кірша не перевищує одного кілометра. У цьому місці човни волоком перетягували в річку Кірша, по якій потім рухалися вісім кілометрів і потрапляли в русло річки Кальміус. На початку третього тисячоліття в районі станції Доля на берегах вказаних річок ще збереглися сліди земляних робіт, що проводилися в незапам'ятні часи з метою розширення та поглиблення русел річок.

                 Поселившись в Новотроїцькому, я влаштувався в автоколону Докучаєвської автобази водієм автосамоскиду для роботи в кар’єрі. Залізницею з кар’єра вивозили доломіт і доломітний вапняк, а порожню породу вивозили автосамоскидами на відвал. Водії автосамоскидів працювали за залізничним графіком з дванадцятигодинною робочою зміною. Робота небезпечна, тому що доводилося їздити уздовж обривів з градусом нахилу дороги до 30 градусів. Вантаж везли в основному на першій передачі. За зміну вдавалося зробити не більше 27 ходок. Автомобілі МАЗ-205 не були обладнані гідропідсилювачем керма, тому навантаження на руки було величезним, але м’язи рук від цього наливалися силою.

                   Весна була в самому апогеї свого розквіту. Польові трави тяглися до неба і до сонця, а біла піна каштанових свічок радувала очі жителів селища. Атмосфера спілкування з місцевим населенням залишила в моїй душі найкращі спогади. На молодіжних вечорах молоді люди танцювали вітчизняні та західні танці легко, красиво і без збочень. Тут ще не зародилася маразматична «попа». Багато випускників місцевої школи поступали вчитися до ВНЗ, що вже саме по собі говорить про високий моральний та розумовий рівень місцевого населення.

                  Вечорами я ходив на танці в робочому селищі, але одного разу я вирішив піти в сільський район Новотроїцька. Танці там були такими ж, як і скрізь, а молодь ні чим не відрізнялася від молоді в робочому селищі. Мене зацікавив молодий хлопець вище середнього зросту і міцної статури. На голові у нього була модна кепка. Цей хлопець не танцював. Він іноді заходив в коло танцюючих пар, брав однією рукою за ремінь якогось молодика, піднімав і перевертав його догори ногами. Потримавши трохи хлопця в повітрі і продемонструвавши свою силу, опускав його акуратно на землю в нормальне положення. На вчинки силача ніхто ніяк не реагував. Мабуть тут вже звикли до таких явищ. Привернули мою увагу і дві дівчини. Їх ніхто на танець не запрошував. Одна дівчина була мого зросту. У неї були великі сині очі, що зустрічається вкрай рідко на сході України. Я запросив її на танець. До наступного танцю я теж запросив її. На цей раз вона стояла в нерішучості, не відмовляючи мені, але й не наважуючись іти танцювати.