9,52 Совість і спадковість

                  Що передають своїм дітям батьки? Кожна людина потенційно володіє необмеженими можливостями взаємин з навколишнього середовища, але неможливо знайти двох людей з однаковою якістю понять і почуттів. Набираючись життєвого досвіду, людина, і людство в цілому, роблять помилки. Прожити життя і не зробити жодної помилки неможливо, і користі від такого життя індивідуум не отримає ніякої. Світ Буття - Лабораторія Вселенського Досвіду Взаємодій Протилежностей, а людство в світі Буття одночасно є суб'єктом і об'єктом досвіду.

                  Неможливо зробити помилку або ж злочин і не отримати за це покарання, бо в такому випадку був би порушений закон причинно-наслідкового розвитку подій. Чому так? Тому що існує Совість. Совість, це колективна вість, тобто: Совість – всесвітня система інформаційного зв'язку між усіма істотами Всесвіту. Кожна істота Природою забезпечена приймально-передавальним інформаційним пристроєм, і тому від всіх повноцінних істот нічого неможливо приховати. Повноцінних істот! На превеликий мій жаль, серед людства повноцінних індивідуумів в даний час майже немає, бо неповноцінними їх зробили інституції паразитизму, до яких, безумовно, відносяться багато релігій. Совість - Верховний Суддя, вище якого суддів у Всесвіті немає. Якщо особиста совість не катує людину за вчинені нею злочини, тоді цю людину буде судити строго і безапеляційно Колективна Совість Всесвіту.

               На селищі Лідіївка я декілька разів бачив свого колишнього ворога. Цей міліціонер-кавказець був в групі Мамедова, коли було скоєно замах на моє життя. Тоді, вісім років тому, за сигналом цього міліціонера Мамедов розігнав машину «Жигулі» і намагався мене збити. Тепер я часто бачив цього кавказця в магазині. Він кожного разу дивився на мене пильно, не відриваючи від мене свого погляду, як ніби бачив у мені бога.

            – Що він на тебе так дивиться?, - запитала одного разу мене Лара.

            – Він брав активну участь у замаху на моє життя.

            – Дивно. Я його добре знаю. Він чоловік моєї подруги, і непогана людина.

           Одного разу, об одинадцятій годині дня я йшов по тротуару неподалік від площі Свободи в Кіровському районі міста Донецька. Повз мене на «москвичі» повільно проїхав міліціонер-кавказець. Я здивовано вслід йому сказав:

             – Ти ще живий?

            Наступного дня Лара вранці пішла в магазин. Повернувшись з магазину, вона мені сказала:

            – Твій ворог, міліціонер-кавказець, вчора помер від розриву серця.

            – Я знаю, бо я відправив його на перевиховання.

           – Навіщо ти його? Він же чоловік моєї подруги. І тобі він вже не погрожував.

            – За все треба платити, та й час прийшов. Кавказець отримав те, що заслужив, а отримав він не відразу, для того, щоб встиг залишити після себе потомство.

             – Який ти жорстокий!

             – Не я жорстокий, а Справедливість жорстока, бо «за все треба платити», щоб зло не розмножувалося відповідно до причинно-наслідкового розвитку подій.

              – Як у тебе це виходить?

            – Автоматично. Світом буття править Справедливість, еманацією якої є Час, Заохочення і Розплата. Я думаю, я бажаю, а Небо вирішує наскільки справедливе моє бажання. Якщо моє бажання справедливе, воно виконується волею Неба, або ж за моїм сценарієм виповнюється моїми помічниками. Моїми помічниками можуть бути птахи, вітер, хмари, дерева, і навіть тротуар. Не має значення, хто з них передасть інформацію дії, хто з них віддасть наказ про зупинку чужої програми.

               Несподівано для себе я зустрів на вулиці Валерія Смирнова.

             – Скільки років, скільки зим я тебе не бачив? Де ти пропадав? Чому про тебе нічого не було чутно?, - зустрів Смирнов мене такими словами.

             – Покинув я брудну справу. Відійшов від боротьби з правопорушниками. Судити треба було державну систему, а не людей. Сам знаєш. Був я майже рік на Далекому Сході. Потім працював у пожежній частині в селі Ольгінка, Волноваського району. Потім працював на рудоремонтному заводі зав. складом. Будучи матеріально відповідальною особою, я оприлюднив розкрадання, намагаючись запобігти його, а мене за це посадили. Рік відбував я покарання в Авдіївці, а потім я рік тягав за собою «хвости» по місту і його околицях.

               – І ти так спокійно мені про це розповідаєш?! Ти що, не міг зателефонувати мені, коли на тебе завели кримінальну справу?! Чи ти забув номер мого телефону?

               – Валера, ти не зміг би мені допомогти. До того ж, ти забув про те, що я не люблю скаржитися і шукати покровителів, коли мене б'ють. Твої колишні колеги в розслідуванні моєї справи дісталися до Ради Міністрів. Я кинув тінь на радянську систему управління, а такі дії караються. Мене засудили, щоб не карати тих, хто працює в Раді Міністрів.

              – Допоміг би, допоміг. Ти не був би засуджений, і твоє ім'я не було б зганьблене. Небезпечно забувати добрих перевірених друзів.