Культ Істини, книга друга, Шляхом Істини

9,35 Пастка долі

                  По виходу з лікарні відновного лікування мене направили відпускати паливно-мастильні матеріали, тобто я вже мав виконувати роль комірника, але не вантажника. Підходив до кінця місяць моєї роботи в режимі «легкої праці», а далі що? Де можна знайти мені роботу таку, щоб я міг працювати, не побоюючись погіршити стан здоров'я? Питання, на які я не знаходив відповіді, бо в лікарні профорієнтації мені сказали: «За станом здоров'я Ви можете працювати тільки сторожем». Мене вже цілий місяць керівництво заводу умовляло на посаду завідуючого складом, але я не погоджувався, а тепер став замислюватися над питанням: «А може мені слід погодитися з пропозицією адміністрації заводу?».

                Зима 1985 року була сніжною, а весна дружною. Спекотне сонце за лічені дні розтопило весь накопичений за зиму сніг. Талі весняні води йшли таким потоком, що вода йшла навіть по гребенях пагорбів. На складі, де я працював, затопило повністю підвали з електрообладнанням і цистернами з паливно-мастильними матеріалами. Положення, в якому опинився склад в весняне бездоріжжя, підштовхнуло мене погодитися з пропозицією адміністрації заводу. Погодився я ще й тому, що склад я повинен був прийняти тільки на місяць. На той період, поки нинішня зав. складом, Самарська, буде у відпустці. Протягом цього місяця я сподівався навести на складах порядок.

                Самарська офіційно вважалася старшим комірником на складі, але цей склад фактично був матеріальною базою, бо він знаходився не на території заводу, а був поруч з заводом і займав величезну територію. На цьому складі матеріали відпускались комірникам цехових складів. Тут були склади будматеріалів, металовиробів, хім. матеріалів, склад особливо цінних хім. реактивів, склад масляних фарб і нітрофарб. Був ще й склад паливно-мастильних матеріалів, і заправна станція для автомашин. Склад охоронявся працівниками міліції і мав окремий від заводу контрольно-пропускний пункт. На складі працювала бригада вантажників, бухгалтер, комірниця і старший комірник - ось і весь робочий колектив складу. У цьому колективі тільки старший комірник був матеріально-відповідальною особою. Величезну кількість матеріалу одна людина не в змозі відпускати, тому матеріал відпускала комірниця, що не несла матеріальну відповідальність. Безвідповідальність комірниці, що відпускає матеріали, сприяла розкраданням.

                У Самарської я матеріали приймав «на швидку руку». Склади на період переобліку не зачинялися, бо так вирішило керівництво заводу. На складах було багато недостачі, але були і надлишки. Я обурювався з цього приводу, але Самарська і члени ревізійної комісії по передачі складу мене вмовляли підписувати документи, як такі, в яких фактична наявність матеріалів відповідала документальним показниками. «Самарська через місяць повернеться на склад» - говорили мені члени комісії. Самарська ж мені сказала:

                  – Що ти до мене чіпляєшся? Я багато років працюю на цьому складі, і у мене завжди все було в ажурі. Працювати так, щоб не було надлишок і недостачі, не вдасться. Начальники цехів виписують у мене той матеріал, якого на складі менше, ніж значиться за документами, а забирають у мене той матеріал, якого на складі в надлишку. Таким чином, списується цей матеріал і вибирається зі складу матеріал надлишковий. У мене всі ревізії проходили гладко. Наш склад, золоте дно. Я членам ревізійної комісії влаштовувала хороші банкети, а вони мені підписували всі документи, не проводячи детальної ревізії. Я через місяць буду в тебе приймати цей склад назад. Ти хочеш, щоб я тоді пред'являла тобі такі ж претензії, які ти зараз показуєш мені? Підписуй документи про приймання складу і не хвилюйся про майбутнє.

                 Самарська пішла у відпустку, а я з головою поринув у справи складу. Використовуючи весь накопичений життєвий досвід, я відновлював працездатність складів, наводив порядок і доводив всілякими методами фактичну наявність матеріалів до того рівня, який відповідав би бухгалтерському обліку. Самарська з відпустки на склад працювати не повернулася. Начальник відділу постачання, Курчук, умовляв мене подати заяву до відділу кадрів, з проханням прийняти мене на посаду завідуючого складу, але я не погоджувався. Я продовжував значитися в відділі кадрів вантажником, але підписав документ про матеріальну відповідальність, що саме по собі є нонсенсом в юриспруденції. На складах хімічних. матеріалів, будматеріалів, металовиробів та фарб мені вдалося списати недостачу і позбутися від надлишок. А ось в паливно-мастильних матеріалах навести порядок, ніяк не вдавалося. Тут були розкрадання в особливо великих розмірах. Як вони відбувалися, це мені з'ясувати не вдавалося. Неможливо назавжди припинити розкрадання, виловлюючи розкрадачів. Необхідно створювати такі умови, такий спосіб життя і таке законодавство, при яких злочини стануть невигідними.

                 Після весняної повені знову вдарили морози. Морози були невеликими, весняними, але все ж - морози. На складі зникло три тонни дизельного палива. Не міг же ніхто зі складу викрасти таку велику кількість палива за одну ніч. Я постарався з'ясувати механізм розкрадання. У бригаді вантажників працював один хлопець. Одного разу у нього стався серцевий напад. Михайло почав падати. Я підбіг до нього і схопив його на руки, не давши йому можливості впасти з автомашини на землю. Михайло вмирав, дихання у нього припинилося, обличчя посиніло, а по тілу прокочувалися дрібні судоми. Він уже агонізував. Треба було дати поштовх серцю Михайла і команду м'язам грудей. Я різко підняв грудну клітку Михайла. Михайло глибоко і шумно втягнув у себе повітря, а через хвилину відкрив очі. До Михайла я і звернувся за допомогою, намагаючись з'ясувати механізм розкрадання дизпалива. Михайло мені дав ґрунтовну відповідь:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше