9,31 Я знову помер і Живу

                В лютневі дні 1983 року зі мною сталася надзвичайна подія. Нервова напруга і психічна втома до хорошого не призводять. В обідню перерву я прийшов додому і, не роздягаючись, приліг відпочити. Свідомість моя повільно відключалася, втрачаючи контроль над тілом і зв'язок з усім тим, що тримало мене в світі Буття. Я провалююся в Небуття. Нарешті я відключився повністю - зник. Скільки часу я знаходився в такому стані, не знаю. Тонкий, ледь-ледь відчутний звук надвисокої частоти потривожив іскру моєї свідомості. З іскри я почав променем промацувати і перевіряти своє тіло. Серце спить. Тіло мертве. Мертвим було моє обличчя, і навіть очі, тому що очі вже були холодними. Треба повернутися в світ Буття. Треба оживити тіло, але це неможливо, бо, жодна клітина мого тіла не підкоряється мені.

               З чого треба починати? Треба розбудити очі. Якщо це вийде, тоді все інше буде виконано. Я направив в зіниці очей енергію Простору. Повільно-повільно в зіницях почала накопичуватися енергія і з'явилося ледь відчутне тепло. Початок є! Мініатюрна тепла хмарка почала розростатися. Тепло плавно поширилося на очні яблука. Мої очі стали теплими. Вони ожили, але не до такої міри, щоб я зміг їх відкрити. Від очей я став рухати хвилю тепла в мозок, зігріваючи і оживляючи його. В мій мозок ледь чутно стала надходити звукова інформація з світу Буття. Це говорить про те, що мозок почав працювати. Я почув чиюсь розмову. Хто, з ким і про що розмовляв, я не знав, так як звук був ледь чутним.

              В міру оживлення мого організму, енергія, яку я направляв членам свого тіла, ставала все потужнішою. Я направив енергію в область серця. По серцю почали прокочуватися ледь відчутні дрібні хвилі. Тепер я послав серцю команду «пульсувати!». Серце стало робити слабкі м'які стиснення. Робота серцевих м'язів ставала сильнішою, стиснення могутнішими, напруга зростала, але працювало серце дуже повільно.

              Руки і ноги мої ще не зігрілися, холодні, скам'янілі. Я все ще не можу поворухнути не тільки пальцями рук або ніг, але навіть відкрити очі. Я сконцентрував свою увагу на ступнях ніг. Космічна енергія розігріла ступні ніг. Я почав піднімати тепло по ногах до колін, а за тім і до живота. В ногах з'явилася циркуляція крові. З'явилося дуже неприємне відчуття руху по жилах ніг холодної і, як мені здавалося, ще мертвої крові. Голова і груди вже були теплими. Теплими стали і повіки. Я зробив перший і дуже слабкий вдих повітря. Я проконтролював встановлення нормального ритму дихання. Дихання встановилося. Тепер я нормально чув і зміг відкрити очі.

                В кімнаті за столом сиділа моя сестра і розмовляла з моєю подругою.

               – Ви що, не бачите, що я помер? Серце моє заснуло. Ви не могли мене розбудити?! Добре, що моя свідомість вчасно прокинулася, а я зміг себе оживити, - обурився я.

              – А ми дивимося на тебе і дивуємося. Обличчя твоє витягнулося, стало блідим з синім відтінком, і ніс загострився, як у мертвої людини. Я ще сказала, що ти спиш, як мертвий, навіть не дихаєш, але я не подумала наскільки це серйозно, - відповіла подруга сестри.

               Я сильно втомився, тому що своїми діями в підсобному господарстві «Харпічан» я рубав сук, на якому сидів, але вчинити інакше я не міг. Тут мені робити більше нічого, треба повертатися в Україну. Я прийшов до директора і подав йому заяву про те, що я відмовляюся працювати на посаді заступника директора, тому прошу мене звільнити.

             Повертатися в Україну літаком у мене не було бажання, так як до моєї втоми додалася б втома від восьмигодинної подорожі в літаку. Я повернуся в Україну і буду змушений спілкуватися з людьми, а мені нікого бачити не хотілося. Мені потрібен тривалий пасивний відпочинок, тому я вирішив повернутися залізницею. Для цього я купив купе в вагоні, сплативши чотири місця. Вісім діб я їхав поїздом, закрившись в купе. Я не ходив навіть у вагон-ресторан. Цих восьми діб мені якраз вистачило для психологічного розвантаження. В останній день своєї подорожі я відчув, що мої психічні сили відновилися повністю.

                Я не наважився повертатися на проживання в Донецьк, бо ще в силі були мої впливові вороги. Треба було почекати, доки Час не змінить ситуацію в кращу для мене сторону. Я оселився в селищі Новотроїцьке, а працювати влаштувався в пожежну частину, розташовану в сусідньому селищі Ольгінка.