9,27 Далекосхідний колорит

                  Далекий Схід - країна, де панує пан Дефіцит. Панує дефіцит на всій території Росії в різних варіаціях, а на Далекому Сході дефіцит придбав максимальне значення. Якби не було дефіциту, то що б робили пройдисвіти всіх мастей? Як би вони змогли без дефіциту казково збагачуватися? Як би змогла розвиватися тіньова економіка, готуючи майбутню комуно-буржуазну революцію, яка називається «Перебудова»?

              На Далекому Сході дефіцит на жінок, тому там є самки, схожі на жінок. Жінки пиячать й ведуть себе розпутно, а чоловіки, хоч і п'ють, але в меншій кількості. Чоловіки обмивають жінок, перуть білизну і готують їжу. Ви скажете, що це казки? Ні, це страшна дійсність, яку мені довелося побачити. Тут алкоголь п'ють всі, навіть діти дошкільного віку. В святкові дні це особливо помітно. Діти збираються за віковими групами для пиятики. Діти дошкільного віку збираються окремо і п'ють брагу. Ніхто дітей за це не карає.

              Я ніколи не бачив, щоб мої племінники готували уроки. Один з племінників навчався в десятому класі. Я запитав у нього:

            – Володя, я не бачив, щоб ти коли-небудь готував уроки. Вам не ставлять домашніх завдань? Ти в школі буваєш дві-три години на день, а сьогодні зі школи повернувся через годину. Що це за школа така?

             -- Іноземну мову ми не вчимо, а урок російської мови буває тільки один раз в тиждень. У нас предметів, які ми вивчаємо, менше ніж днів у тижні. Сьогодні вчителька прийшла на урок п'яна. Вона нам сказала: «Ви сидіть тихенько, а я трохи посплю», - і заснула за столом, а ми розійшлися по своїх домівках.

             У моєї племінниці, яка вчилася в молодших класах, вчителька запитала:

            – Звідки ви приїхали?

           – З України, з Донецької області.

             – Ви жили в пустелі?, - здивувалася вчителька.

            – Чому в пустелі?, - запитала здивована не менше вчительки, моя племінниця.

           – На географічній карті Донецька область забарвлена ​​жовтим кольором, значить ваша область пустельна, - відповіла вчителька.

            У районній і в крайовій газеті немає ніяких повідомлень про життя в європейській частині СРСР. По телебаченню інформацію про життя «на далекому заході» не передають. Інформаційна програма «Час» укорочена, обрізана і відредагована спеціально для віддалених районів країни, тому у місцевих жителів немає причин для того, щоб говорити про те, що в інших районах СРСР люди живуть краще, ніж в цьому дикому краю. Кінофільми в клубах показують двадцяти і тридцятирічної давності, такі, як «Солдат Іван Бровкін» і «Сказання про землю сибірську». Моя сестра попереджала мене:

           – Ніколи нікому не розповідай про життя в Україні. Росіяни не люблять слухати про те, що в неросійських республіках люди живуть краще, ніж в Росії. Якщо будуть розпитувати, то скажи що живуть люди в Україні бідненько.

           Я ж зробив дурість, забувши пораду сестри. Молоді люди цікавилися про життя в Україні, а я їм розповідав. Одного разу при такій розмові був присутній один інженер «місцевого розливу», тобто цей «інженер» отримав «вищу» освіту в Комсомольску-на-Амурі. Він слухав мене і совався в нетерпінні на лавці, але в розмову не втручався. Нарешті він не витримав і перервав мою розповідь:

           – Як вкладають повидло в карамель?

            – Не знаю, - відповів я.

           Інженер місцевого розливу гнівно вибухнув:

             – То якого ж ти х…я молодим людям локшину на вуха вішаєш?! У Донецьку мільйон жителів?! У Радянському Союзі є тільки два міста з мільйонним населенням. Це Москва і Ленінград. Нема чого розповідати молодим людям казки і тиснути їм на психіку.

             По виразам облич молодих людей було видно, що вони повірили йому, а не мені. На цьому мої бесіди з місцевими аборигенами про життя в інших краях закінчилися. Така реакція невігласів з «вищою освітою» на людей, які знають більше їх, цілком закономірна. Дипломованих невігласів російського розливу я зустрічав навіть в Ізраїлі.

              У інститути Далекого Сходу вступити легко і просто, а вчитися ще простіше. Згадайте про те, яку освіту отримують школярі в місцевих школах. Одна дівчина в Україні здавала екзамени в інститут, але не пройшла за конкурсом, так як всі іспити вона здала на трійки. Вона взяла довідку про здачу іспитів в інститут в Україні та вирушила в Комсомольськ-на-Амурі. Тут в інститут її прийняли без іспитів, на підставі пред'явленої довідки.

            Що таке «інженер місцевого розливу»? Це людина, яку партійні органи направили вчитися на шестимісячні курси радянського керівника. Це аналог робфаків. Такий же шестимісячний «інститут» закінчив і М.С. Хрущов. Таких комуно-інженерів ставили директорами підприємств, тому в місцевих краях цінувався документ про закінчення курсів, але не диплом про вищу освіту. Навіщо п'ять років вчитися, а після цього працювати рядовим інженером або бригадиром, якщо можна мати хороші відносини з місцевими панами і на цій підставі отримати направлення на курси. Безумовно, після закінчення курсів, чоловік обов'язково отримував посаду директора підприємства.