9,23 Далекий Схід

                 У перших числах червня 1982 року різко похолодало. У Вірменії випав сніг, а градом знищило значну частину виноградників. Холодно було на всій європейській частині СРСР. Температура повітря трималася не вище 8 градусів за Цельсієм. У холодну дощову погоду ввечері 13 червня 1982 року я з мамою вилетів літаком до Москви, а о першій годині ночі ми літаком вилетіли з Москви на Хабаровськ. Траса польоту пролягала дугою через північні широти, тому нам довелося летіти над Північним Уралом, над тими місцями, де колись був я. Ми летіли назустріч сонцю, тому новий день наступав в прискореному темпі. Над Уралом ми опинилися на кордоні дня і ночі. У лівих ілюмінаторах літака було видно народження нового дня, а в правих ілюмінаторах нічна темрява продовжувала тримати в своїх обіймах сонний світ. Було дуже цікаво бачити одночасно день і ніч. Над Західним Сибіром були невеликі хмари, тому земля не проглядалася, але небо Східного Сибіру було чистим і безхмарним. Ми летіли в районі Тунгуски на висоті 11 тисяч метрів. Чисте прозоре повітря дозволяло бачити на землі будинки і лісовози, які з великої висоти здавалися меншими сірникової коробки. Ми летіли сім годин. Такий тривалий час сидіти в кріслі без руху болісно важко.

               О восьмій ранку московського часу ми приземлилися в Хабаровську, але тут вже була третя година дня. Військовий аеродром в Комсомольську-на-Амурі не в змозі був прийняти важкий літак ІЛ-62, тому пасажири нашого літака в Хабаровську пересіли на два літаки меншої місткості. Близько трьох годин пополудні за місцевим часом наш літак приземлився на військовому аеродромі в селищі Мирний, який знаходиться в тридцяти кілометрах на захід від Комсомольська-на-Амурі. У Комсомольську-на-Амурі теж було дуже холодно. На залізничному вокзалі Комсомольська кілька тисяч міліціонерів і військовослужбовців в очікуванні пасажирських поїздів ходили по перону. На пероні вокзалу в натовпі солдатів і міліціонерів повно полковників і генералів. Ніхто нікому честь не віддавав. Величезну кількість міліції і військовослужбовців було залучено для дотримання порядку в Комсомольську-на-Амурі під час святкування його п'ятдесятиріччя. Тепер же ці служиві люди роз'їжджалися по своїх рідних містах і селах.

              З Комсомольська мені ще треба було зробити подорож довжиною в сто двадцять кілометрів на північ до станції Харпічан на східній ділянці БАМ-у, який був побудований ще за життя Сталіна військовополоненими японцями. Хотілося їсти, але поїсти не вдалося, бо в місті немає м'яса. Нема м'ясних страв навіть в ресторанах. Зате тут є рибні котлети з таким смердючим запахом, що їсти ці котлети мене не змусили б і під загрозою смерті.

               До відходу мого поїзда залишалося чекати більше двох годин, тому я взяв таксі і вирішив ознайомитися з містом. Я так робив у всіх незнайомих мені містах, в яких мені доводилося бувати. Я брав таксі на годину або півтори, оплачуючи таксисту не по кілометражу, а за часом, і просив водія бути моїм гідом. Хто краще водіїв таксі знає місто і його визначні пам'ятки? Ніхто! Для розвідника водій таксі - найкращий довідник, дешевий, доступний і безпечний. Водій найнятого мною таксі був нанайцем з племені «бельди». Плем'я бельди живе по Амуру. Обличчя в них подовжені, як у європейців, але жовтувато-смагляві.

              Водій таксі повіз мене на Дзьомгі. Дзьомгі - назва нанайська, перекладається як Березовий Гай. Дзьомгі - селище і місце розташування військового авіазаводу імені Гагаріна. Місцеві жителі кажуть, що в Комсомольську-на-Амурі будують не тільки військові літаки, а й атомні підводні човни. Авіазавод займає невелику територію. На невеликому просторі стоїть одноповерхова будівля барачного типу. Будівля обгороджена невисоким парканом. У цю будівлю на роботу приходить кілька десятків тисяч робочих військового заводу, але така велика кількість народу в такій будівлі поміститися не може. Будівля є не чим іншим, як входом в підземелля. Під землею в сопках розташовується величезний завод. Сопки, під якими розташований завод, охороняються так, що пройти на цю територію неможливо. Перед входом на завод стоїть пам'ятник Гагаріну. Пам'ятник величезний, але стоїть на низькому постаменті, тому викликає неприємне враження. Мені згадалися події давно минулих днів:

            «Мої молоді товариші під час служби в армії обслуговували літаки, на яких літав Гагарін, і розповіли мені деякі події, вислухавши які, я зробив висновок про швидку смерть Гагаріна.

               – Чому ти так вирішив?, - запитали мене товариші.

             – Юрій Гагарін, нормальна людина, бо ніщо людське йому не чуже, і тому він живе так, як живуть усі нормальні мужики, але своєю поведінкою Гагарін порочить ім'я народного героя. Незаплямоване ім'я героя для країни ідолопоклонників дорожче, ніж сам Гагарін в образі грішного мужика. Прожити довге життя в святості неможливо, а російським ідолопоклонникам потрібні «святі генії», тому герої в Росії повинні вмирати молодими з незаплямованою біографією. Можливо, Гагарін загине в умовах незрозумілих причин, тим самим, очистивши і освятивши своє ім'я, бо в Росії так робилося завжди».

                 О 19-тій годині вечора я пасажирським поїздом виїхав з Комсомольська-на-Амурі. Ми тільки виїхали за межі міста, як з лівого боку залізниці показався великий табір, але не «піонерський», бо був обгороджений високим парканом і обплутаний колючим дротом. Поїзд рухався по Східному БАМ-у уздовж річки Горін на північ. Ця річка на старих географічних картах позначена як річка Горюн, але в радянські часи горювати не можна, тому в 1982 році на географічних картах ця річка вже позначалася назвою Горін. Уздовж лівого берега Амура, біля Комсомольська розташований гірський хребет. Тут видобувають олов'яну руду - каситерит. Цей гірський хребет на старих географічних картах позначений як Мао-Чан. «Руський з китайцем - брати навік» - співали в Росії в п'ятдесяті роки двадцятого століття. Була така пісня: «Москва - Пекін, Москва - Пекін, ідуть, ідуть вперед народи». Але я, будучи в ті часи дитиною, разом з усіма дітьми співав цю пісню трохи інакше: «Москва - Пекін, Москва - Пекін, ми ср ... ть хотім під прапором Свободи». За життя Мао в Китаї почалася культурна революція, тому Мао став неугодний Москві. У зв'язку з цим на нових географічних картах гірський хребет Мао-Чан тепер уже позначався як Мяо-Чан. А після збройного конфлікту на острові Даманський гірський хребет Мяо-Чан перейменували. Тепер уже він носить суто російську назву. У Росії на догоду політиці стираються старі географічні назви, вимітаючи з пам'яті народів справжню історію людства.