9,10 Нiсенiтницi

             Інтернаціональні спільноти перенасичені всілякими нісенітницями. Нісенітниця – не має сенсу; не розумне мислення, або не розумна дія; протиріччя в логіці неагресивних взаємин. В інтернаціональних державах нісенітниця як правило проявляється в протиріччях між конституцією держави і демократичним урядом цієї ж держави. Партійна і адміністративна форма правління в СРСР була антагоністичною по відношенню до конституції СРСР. Нісенітниця яскраво виражається в новоутворених державах, коли одні закони конституції не дають можливості виконанню інших законів цієї ж конституції. Нісенітниця державна - законодавчий хаос, викликаний маразматичним поняттям моралі в демократичних спільнотах.

            Аристократичне співтовариство - голова імперії, придумувала закони, котрі захищали аристократів, а дупа держави (народ), виконувала ці закони. Знищили династію царів - дупа стала головою держави і почала видавати закони, а мізки-то у дупи жовті і запах відповідний мають. До чого прийшли? Порівняйте рівень життя в країнах, де збереглися королівські династії, і рівень життя в дупо-державі - СРСР. Я жив в цій країні, тому нерозумно було дивуватися нісенітницям: державним, адміністративним, громадським та сімейним. Нісенітниці виявлялися на всіх рівнях комуністичного Буття.

                При видачі заробітної платні на камвольно-прядильної фабриці треба було платити членські внески в «товариство охорони природи», яке невідомо де знаходиться, та й взагалі, чи існує воно насправді? Треба було платити внески в ДТСААФ (добровільне товариство сприяння авіації армії і флоту), в добровільну пожежну дружину та інше. Також треба було безкоштовно працювати за себе і «за того хлопця», невідомо за якого. На камвольній фабриці було три зміни - «А», «Б» і «В». Я працював в зміні «В». З кожної зміни нашого цеху відраховувалося по три місячних оклади невідомим особам, які теж невідомо де знаходилися, а скільки місячних заробітків перераховувала вся фабрика «тим хлопцям»? - мені невідомо. Фабрика відсилала до Києва щомісяця оклад посадовця, який був оформлений заступником директора фабрики, але якого ніхто ніколи в очі не бачив.

             Треба було підтримувати і театри, в яких показували, не національні вистави, а політичні клоунади панівної раси, тому відвідуваність в театрах була вкрай низькою. Помічникам майстрів вручали по пачці квитків в театр або ж в цирк, які він повинен був продати своїм підлеглим. Це робилося щомісяця. Одного разу і мені вручили квитки, а я їх приніс в свій колектив, але мотальщиці відмовилися відвідати театр. Тоді я розірвав квитки, за які я тепер повинен віддати в профком свої особисті гроші. Мотальщиці зібрали уривки квитків і відповідну кількість грошей, та й віднесли їх до профкому, де закотили там скандал. Більше моєму колективу мотальщиць, не тільки квитки в театр перестали давати, а й відрахування всіляких членських внесків скасували.

             Партійне керівництво нашої фабрики вимагало не менше одного разу на місяць влаштовувати збори в робочих колективах. Потрібні регулярні збори членів робітничих колективів з метою створення в колективах єдності і усвідомлення того, що робочий колектив є сім'єю людини, а його будинок, квартира і сім'я - всього лише, місце для короткочасного відпочинку. « … і вороги людини – домашні його» - говорив Ісус Христос. У закритих листах, які йшли широким потоком з ЦК КПРС в обкоми, міськкоми і райкоми були вказівки на те, що комуністичне суспільство повинно бути матріархальним. Це зрозуміло, чому саме так, бо тільки матріархальний спосіб життя безболісно і непомітно знищує національні культури, створюючи на ґрунті жіночої природного полігамії покірне стадо двоногих тварин. Матріархальний спосіб життя в СРСР затверджувався порядками, званими соціальними. Будувалося безліч жіночих гуртожитків і дитячих установ для дітей дошкільного віку. Молода жінка народила дитину - отримала однокімнатну квартиру. Дитина виховується в яслах, потім - в дитячому садку, потім - в школі, а далі - інститут, або армія і рідне підприємство, чи установа. Не батьки, і не нація, виховували молоде радянське покоління, а агресивна держава, тому озброєне кодло радянських псевдолюдей без сумнівів і докорів совісті могло спокійно відправитися грабувати Чехословаччину, Угорщину, Афганістан тощо, вбиваючи ні в чому неповинних «терористів» . Саме, «терористів», бо мирні жителі надавали збройний опір агресорам. Адже і фашисти радянських партизан називали «терористами».

                   У комуністів з молодими людьми, яких виховала радянська влада, проблем не було. Але в країні було багато людей старого покоління, вихованих, нехай і не в ідеальних, але все ж таки, в патріархальних суспільствах. У цих людей були батьки і діти, про яких треба було піклуватися. Жінки на роботі вісім годин бігають навколо верстатів, а після роботи треба бігати по магазинах, де треба було вистояти в довгих чергах за здохлою від голоду куркою, і за іншими ерзац-продуктами харчування, які майже всі були дефіцитними. Після цього треба було бігти в дитячий садок за дитиною, а потім вдома готувати їжу, прати білизну і робити прибирання в квартирі. А тут - збори після важкої роботи. Кому вони потрібні? Звичайно ж, зборів не було.

             Партія вимагала систематично проводити виховну роботу серед робітничих колективів і складати про таку роботу звіти. За невиконання цих вимог партія карала жорсткіше, ніж за невиконання планового завдання. Треба було писати звіти про проведені збори і писати протоколи зборів, яких не було. Треба було сидіти і придумувати виступи робітників на вигаданих зборах робітників, скласти протокол міфічних зборів і занести його в журнал протоколів. Писали липові протоколи всі помічники майстрів. Писав такі протоколи і я. Набридло мені це комедіантство, тому я, перед тим як піти у відпустку, написав такий протокол зборів, що про нього намагався не думати й не згадувати.