9,6 Амбітна керівниця

                 Восени 1974 року, по поверненню моєму з Кавказу, почалися нелегкі трудові будні. З начальницею цеху, Валентиною Балашевич, у мене почалася війна важка і затяжна. До цієї війни підключилася на моїй стороні і газета "Вєчєрний Донєцк", але статей на сторінках газети про цю війну не було. На моє щастя начальник чесального виробництва, покровитель Балашевич, був відправлений працювати на інше камвольне підприємство в місто Моршанськ Тамбовської області. До того ж, директор нашої фабрики, Рэм Герасимович Пушкін, був відкликаний в Москву, в главк, а замість нього був призначений, Крилов Юрій Васильович. Раніше Юрій Васильович працював на нашій фабриці бригадиром вантажників. Затим він був обраний секретарем партійної організації фабрики, а за рік він уже був першим секретарем Донецького міськкому партії, звідки і повернувся на фабрику на посаду директора. Юрій Васильович заслужив мою повагу, як до людини, так і до керівника. Керувати зграєю хижаків і зробити з неї справедливе і ефективне суспільство ще нікому в історії людства не вдалося. Як поведеться Юрій Васильович в ролі директора фабрики? Адже народна мудрість говорить: "З вовками жити - по-вовчому вити". Поживемо - побачимо.

                Валентині Балашевич одного ордену виявилося недостатньо. Вона хотіла більшого, і прагнула до цього, порушуючи усі моральні і технологічні норми. Для досягнення своєї мети Балашевич також домагалася того, щоб фарбувальний цех був визнаний нешкідливим виробництвом без будь-яких змін в технологічному процесі. В цех декілька разів приїжджали лаборанти з інституту, але визнати цех нешкідливим не вдавалося. Пофарбовані вовняні вироби нешкідливими для людини бувають тільки ті, які фарбуються рослинними барвниками. Хімічні барвники, вживані в текстильному виробництві, усі без виключення шкідливі для біологічного життя, міра шкідливості яких залежить від хімічних реагентів, з яких барвники складаються. Слабо-шкідливі кольори нестійкі і швидко линяють. Красиві кольори, стійкі до дії на них людських виділень, атмосфери і сонячного світла, фарбуються шкідливими барвниками і закріплюються оксидами хрому. Найбільш небезпечні вовняні вироби сірого кольору, тому що вони фарбуються польфаланами і вофаланами - солями важких металів.

             Регулярно, один раз в квартал, в нашому цеху під час роботи проводився медичний огляд усіх робітників цеху. Медичні працівники цікавилися станом наших зубів, слизових оболонок, станом шкіри і волосяного покриву. Бували випадки, коли у робітників на шкірі з'являлася екзема, або ж робітники потрапляли до лікарні з кривавим сечовиснаженням. У березні 1980 року більшість робітників з п'ятитисячного колективу фабрики були уражені невідомою хворобою з симптомами побутового сифілісу, у робітників на шкірі з'являлися рожеві плями. Плями викликали свербіж, люди чухалися, а свербіж ставав нестерпним при вживанні алкоголю. Мені по секрету одна людина з "органів" сказала:

             – Це викликано масовим експериментом на людях.

               Після "Пєрєстройки" стане відомо, що "масовим експериментом" був вибух ядерного пристрою в одній з шахт Донбасу.

             У мене тонка, відмінна шкіра тіла. Одного разу у присутності свого учня я налив в таз "крижаної" (оцтової) кислоти міцністю 96 градусів, роззувся і став мити в кислоті ноги. Кислоту "крижаною" називають тому, що вона перетворюється на кригу при температурі 15 градусів тепла за Цельсієм. Я регулярно, один раз в місяць мив ноги в цій кислоті. Це було корисно моїм ногам. У мого учня від здивування у буквальному розумінні відвиснула щелепа. У цей момент повз нас проходив помічник майстра, Мусатов. Побачивши вираз жаху на обличчі учня і причину його, Мусатов сказав:

             – Ноги, не фокус. Він може вмитися кислотою і нічого поганого з ним не станеться.

            З визнанням цеху нешкідливим виробництвом у Балашевич нічого путнього не вийшло, тому їй потрібно було шукати інший шлях отримання урядової нагороди. Вона вирішила збільшити норми на фарбування шерсті. Я підняв скандал, доводячи, що збільшувати норми фарбування волокна не можна, оскільки неможливо збільшити місткість фарбувальних апаратів, а прискорити процес фарбувань не можна, тому що це призведе до порушення технології фарбування. Норми на шерсть знизили.

               Балашевич мстила мені, як тільки могла, але робітники цеху мене не захищали, попри те, що я захистив саме їх, а не себе, бо я фарбував нітрон, а не шерсть. Так було завжди, коли я на різних підприємствах домагався дотримання правил КЗОТ-у (Кодекс Законів про Труд) для робочих колективів. По всіх усюдах начальство вимушене було підкорятися моїм вимогам, але після цього мені мстили. Робітники ж мене ніколи не захищали, хоча і користувалися пільгами, які я для них вибивав. Мені завжди доводилося захищатися самостійно, і завжди успішно. Я завжди давав собі слово, що відтепер ніколи в житті не стану захищати права робітників, бо вони із-за свого раболіпства і боягузтва не мають права називатися людьми. Я давав собі таке слово, але психіка моя не витримувала несправедливості, і я знову і знову кидався у бійку з "можновладцями".

              Мстила мені Балашевич, але безуспішно. Нарешті вона придумала, як завдати мені удару так, щоб я від нього не зміг ухилитися. Збільшивши в два рази норму фарбування на нітрон, Балашевич лягла на місяць в лікарню для зміцнення здоров'я. Це був хитрий хід. Якщо я пропрацюю місяць по нових нормах, то вони так і залишаться, бо таке було положення. Я викликав до себе хронометриста, бо це моє право. Цілий тиждень я не відпускав від себе ні на крок хронометриста, примушуючи його фіксувати кожен мій крок і процес фарбування. Я добився того, що і мені відновили колишні норми фарбування нітрону, а це не обрадувало начальницю цеху. Війна тривала, але вона тепер уже не обмежувалася тільки роботою. Етап за етапом я брав перемоги, але Балашевич знаходила нові і нові можливості ударити мене.