Кавказ! Як багато шанобливого в цьому слові! Красивий Кавказ, красиві корінні народи і нації Кавказу з їх самобутньою і красивою культурою. Красивий Крим, красиві Карпати, Урал, Сибір, Байкал, Далекий Схід і багато інших земель, анексованих Росією. Усі ці землі "ісконно руськіє", бо завойовані самою кровожерною бандою у світі. А "ісконні" тому, що росіяни необґрунтовано пред'являють корінним народам іски (позови). «Крим – ісконно русская зємля, ібо ми вичістілі і вискоблілі єго от всєго нєрусского», - заявив одного разу на сторінках однієї з центральних газет Росії високопоставлений російський військовий керівник. Я не хочу називати ім'я цього упиря, він не має права носити людського імені, бо тільки за цю заяву він заслуговує шибеницю. Окупанти усіх рангів і мастей у всі історичні часи на завойованих землях поводяться по-свинячому, як і повинні поводитися грабіжники. Російський народ завжди був убогим, тому що жоден грабіжник не в змозі розумно вести господарську діяльність.
Уперше на Кавказ я приїхав восени 1973 року. До осені 1979 року джерело "Єсентуки 17" вже було зневоднене. Уперше в Приельбрусьє я приїхав в 1974 році, а в 1975 році я знову приїхав до гори Чегет і не упізнав місцевість, тому що уздовж річки Баксан біля гори Чегет було повно сміття і порожніх бочок з-під нафтопродуктів.
У 1976 році я відпочивав на спортивній базі Юсеньги. До цього часу Долина Нарзанів вже була захаращена торговими кіосками та сміттям, але в ущелинах Ірик-чат, Адил-су, Адир-су і Юсеньги було пристойно чисто, завдяки зусиллям корінних жителів цього краю. У цьому ж році з групою туристів я ходив походом до льодовика, що спускається від гори Ушба. Екскурсоводом-інструктором в цьому поході був Самат – молодий чоловік, нащадок корінного народу, що живе в цій місцевості. Туристи в поході недобре відзивалися про місцевих жителів:
– Грубі, некультурні, негостинні, не люблять росіян і погано до росіян відносяться.
Усе це, безумовно, чув Самат. Ненадовго вистачило мого терпіння слухати висловлювання "братів-завойовників". Я заговорив до туристів:
– Ви бачите, які красиві гори і ущелини в цьому божественному краю? Ви бачите, які красиві і горді обличчя у корінного народу цієї місцевості? Ці люди тут жили споконвіку, горді своєю незалежністю і своєю спорідненістю з місцевою природою. Вони жили в гармонії з природою і були щасливі. Прийшли сюди російські завойовники, залишаючи за собою кривавий слід. Тепер ви, нащадки завойовників, їздите сюди і хочете навчити корінне населення інтернаціональному борделізму. Ви залишаєте після себе гори сміття. Подивіться, навіть тут, обабіч гірської стежки усюди валяється сміття. Хто вас сюди запрошував? Кому ви тут потрібні зі своєю свинячою культурою? Ви після усього цього дозволяєте собі висловлюватися на адресу місцевих жителів нехорошими словами. Чи не соромно вам?
На мій подив туристи погодилися зі мною, після чого стали виражати підвищену увагу Самату.
Кінцевим пунктом нашої подорожі був високогірний табір біля гірського аулу. Наступного дня ми ходили походом до гірського озера і льодовика біля гори Ушба. Назва гори Ушба переводиться як "Відьма", бо у цієї гори прямовисні стіни з негативним ухилом. До осені 1976 року вершина цієї гори ще не була скорена. Ми бачили, як відколюються від льодовика міні-айсберги і падають в озеро, створюючи при цьому звуки голосніші за гарматні постріли.
Я любитель поодиноких подорожей, тому наступного дня після походу до Ушби я у вільний час пішов в гори. Повернувшись в табір, я був здивований, бо не побачив в таборі хлопців. Я пішов на схил гори у пошуках своїх товаришів по походу. Тут я був здивований не у меншій мірі, бо хлопці допомагали місцевим жителям на тросах опускати до аулу з гірських полян сіно. Ось вона, людяність! За два дні після цього випадку Самат нам оголосив:
– Сьогодні у нас день відпочинку, тому ніяких походів на сьогодні не заплановано. Ви добре і шанобливо віднеслися до місцевих жителів. Позавчора ви допомогли їм в нелегкій праці по забезпеченню домашніх тварин сіном. Ви допомогли місцевим жителям, а я у відповідь зроблю вам подарунок, бо з власної волі поведу вас на кригопад. У це місце водити туристів заборонено із-за високої небезпеки, тому в похід підуть тільки ті туристи, які упевнені в своїх силах.
Ми відправилися в похід. З нами пішло трохи більше половини групи туристів. Гірська стежка була дуже крутою і небезпечною. У одному місці до скелі була прикріплена шурупами меморіальна дошка. На дошці було написано: "В цьому місці загинув альпініст N". На дошці було вказано прізвище, ім'я і по батькові альпініста, а також дату його загибелі. Ми піднялися до льодовика. Льодовик під великим кутом опускався в ущелину. Із стежки на льодовик потрібно було зробити два кроки, але це було небезпечно.
– На льодовик зійде тільки той, хто упевнений у своїх силах, хто упевнений в тому, що йому це вдасться, - сказав Самат.
Я з Саматом і ще трьома хлопцями перебрався на льодовик. Це був кінцевий пункт нашої подорожі. Тепер дві групи туристів стояли поряд, але нас розділяло невелике поглиблення, по якому текла вода. Переступити його було небезпечно, оскільки можна було посковзнутися і впасти. Людина, що впаде, покотилася б уздовж льодовика по крутому схилу в ущелину. Це загрожувало неодмінними травмами. Ті, хто не наважився перебратися на льодовик, не багато що втратили, бо, як нам, так і туристам, що залишилися у льодовика, відкрилася дивовижна панорама ущелини. Далеко внизу видно гірський аул, біля якого розташований наш табір. Табору не було видно, а будиночки аулу здавалися менше сірникової коробки. Внизу ущелини далеко від нас пролунав рушничний постріл. Було далеко, але звук був дуже гучний. Чутно гучний протяжний звук летючої по ущелині кулі. Враження було таке, неначе по ущелині мчиться не куля, а джміль, величиною з гуску. Заговорив Самат:
Відредаговано: 29.12.2019