Частина 4

1996 рік

— Слухай, Саня, а ти як на пугача перетворюєшся? — спитала Зоряна гортаючи чергову книжку, доки її брат і Сашко поряд грали в карти.

Троє підлітків влаштували на покривалі, в кінці городу Зоряни, імпровізовану нараду. Юрко, котрий з завзятістю гестапівця витрусив з Зоряни все про візит Сашка та нічні польоти, загорівся ідеєю розібратись. Ще б пак, щось таке цікаве в селі, де зазвичай окрім річки та городу нічого й нема. Сашко був геть не в захваті від неочікуваного малолітнього спільника, якого спочатку кваліфікував, як «зайві вуха з довгим язиком», але після ультиматуму Зоряни, «аби ми втрьох, або сам гребись з цим» махнув рукою. Тим паче, коли дівчина запропонувала одному з них йти з нею до бібліотеки, і Юрко, аби продемонструвати свою незамінність, визвався скласти компанію. Сашко тоді відверто полегшено зітхнув, одночасно зневажливо пообіцявши з’їздити до районної бібліотеки, хоча Зоряну гризли сумніви, що цей шибайголова взагалі знає, де та установа знаходиться. Та загалом, десь за тиждень, хлопці майже змирились одне з одним, й зараз майже, як ліпші друзі, грали в підкидного дурня, доки дівчина розбирала та обдумувала нотатки віднайденої в книгах інформації.

— Просто прокидаюсь в тілі птаха, — знизав плечима Сашко, б’ючи даму пік, якою походив Юрко. — Заснув в ліжку, прокинувся на гілці.

— Хм. Воно у нас відбувається якось геть дивно, — мотнула головою дівчина, гортаючи свої записи, вкладені у книгу. — У жодний знайдений варіант ці нічні пригоди не вписуються.

Бабуся Зоряни була просто щаслива від того, що «бісова дитина» замість бігати з братиком навколишніми лісами та ярами, раптом почала курсувати маршрутом дім-бібліотека. А вже, як баба Віра раділа, що й її онук тепер не лише з вудками чи велосипедом носиться, а й книжками разом з сестрою зацікавився! І хоча пояснення «мені така гарна книга трапилась, що я вирішила ще щось узяти і Юркові дати почитати» було геть сумнівним, бабусь воно задовольнило.

— А які ти знайшла варіанти? — зазирнув через плече дівчини Сашко, прикриваючи свої карти від Юрка. — Капець в тебе почерк. Типова «курка лапою», — пирхнув він.

— Тобі розповідати, чи сам читатимеш?

— Оце? Та  шо я з дуба впав. Як це наші вчителі читають?

— Мовчки. То слухатимеш?

— Угу.

— Ми з Юрком вже перерили все, що знайшли в нашій бібліотеці. Таісія Миколаївна була в захваті від нашого ентузіазму.

— Ваша бібліотекар мені навіть екскурсію провела, — широко усміхнувся Юрко, поглянувши чим там походив Сашко та задумливо розглядаючи свої карти.

— Ще б пак, та стара відьма буде в захваті, навіть якщо хтось випадково до неї в те царство пилу зазирне, — фиркнув старшокласник, підкидаючи сімку бубни противнику.

— Не ображай стареньку. Вона чудна бабця. А те, що хтось, не показуватимемо пальцями, приносить їй здавати підручники в такому вигляді, наче їх свині читали, то його особиста біда, — заступилась за шкільну бібліотекарку дівчина. — Мені вона он навіть довідник дала, аби себе ідентифікувати.

— Ти прям їй так і сказала? — розреготався Сашко, проігнорувавши нагадування про долю своїх книжок.

— Ти мене за кого маєш? Ні, звичайно. Чи важко списати на просту цікавість і побачену ввечері птаху? Це ж з тобою все просто —  Пугач звичайний, прямо, як ілюстрація в підручнику зоології. Здоровило, що може сягати в довжину більше сімдесяти сантиметрів, а розмах крил мати понад півтора метра. Не дивно, що я поряд з тобою, як гномик виглядала.

— А ти в нас хто? Знайшла?

— Звичайно знайшла. Ось — Сич домовий, — розгорнула довідник Зоряна, показуючи картинку. — Симпатичне, тендітне створіння, завдовжки менше тридцяти сантиметрів, з розмахом крил близько півметра.

— О, схоже.  То я тебе можу з’їсти й не вдавитись? — з цікавістю зазирнув в книгу хлопчина.

— Егей, не роззявляй дзьоба на мою сестру! — обурено гмикнув Юрко.

— Гм…Ти в канібали вирішив записатись? —  І хто тобі тоді компанію складатиме з усім оцим? Братик Костик з сокирою? —  зневажливо хмикнула дівчина.

— Яка ти зла. Вже й пожартувати не можна. А що знайшли про перетворення на сову?

— Про саме перетворення майже нічого, а от про містику і сов — багацько. З совами, як з’ясувалось, пов’язана купа легенд, але чомусь в більшості не дуже добрих.

— Чого це ? Сова ж наче символ мудрості. Вона он навіть у знатоків  на грі сидить, — здивовано визирнув з-за своїх карт Сашко.

— А ти в нас знатоків дивишся? — недовірливо хмикнула дівчина.

— Дідо дивиться, — відмахнувся хлопчина. — То ще не так з нашим символом мудрості?

— Як виявилось, вона далеко не завжди мудрість символізує. Набагато частіше її давні вірування пов’язували з потойбіччям й зовсім не в ролі помічників янголів. Наприклад, індіанці Північної Америки вважали, що сови допомагають шаманам спілкуватись з душами мертвих, бо є провідниками у світ духів. Проте  вони могли не лише допомагати, а і шкодили — наприклад крали дітей.

— Шо за пурга? Де сова, а де діти? Сови ж мишами харчуються, — округлив очі Сашко.

— Це дивлячись які, — поважно уточнив Юрко.