Розділ 16

Після напруженого дня, коли Ванесса навіть своїх батьків не бачила – лежала в ліжку й відновлювала свою енергію, хотілося знову зустрітися з хлопцем та десь погуляти, пройтися та просто вдихнути свіжого повітря й видихнути з полегшенням. Світ наче зупинився – їй не треба було кудись спішити, напруження поступово покидало її. А сили, втрачені у битві за кристал повертатимуться ще декілька днів. Відпочинок у Японії був настільки приємним, спокійним, не хотілося думати, що залишилося відпочивати тут п’ятнадцять днів. У цій битві було три герої, без яких справи б не було.

Ванесса: Майкл, дякую тобі за допомогу, без тебе я б сиділа за морськими ґратами… Не хочеш десь погуляти, аби відпочити й зустрітися вже у Міттервазенгу?

Майкл: З радістю! 😊 Скажеш, коли до тебе заходити.

На вулиці, де у гарному вбранні Веннес чекала Майкла, побачила як перед нею з’являється портал. Чекаючи, поки з нього вийде Майкл, вона спокійно сиділа й думала, як йому ще можна подякувати за допомогу. Наче їй й не здалося, але з порталу ніяк ніхто не виходив. Наче хтось протягнув руку, за яку спробувала взятися Ванесса. Заскочивши у портал, вона опинилася наче у новому світі – бузкове небо, зелена трава, гарне море.

- Дитинко, це Америка! – радісно й усміхнено сказав Майкл, та очікував, як його подруга розглядатиме усе навколо.

- Це для тебе, найкращої дівчини у цьому світі. – Майкл був дуже щасливим, Несса ніколи його таким не бачила.

- А що тут, власне, тобі не подобається? Ти постійно скаржився на погане життя тут, а я не розумію цього.

- Знаєш, тут не завжди можна побачити таке небо, місто не завжди таке прекрасне.

Взявши дівчину за руку, вони пішли по пустій доріжці. Близько можна було побачити спортивний майданчик, на якому м’язисті баскетболісти грали та змагалися по командах. Над рожевим морем літали чайки, усе було, як у казці. Вони так виглядали, наче щойно позбавилися усіх проблем, які їх спіткали й нарешті можуть відпочити.

У кав’ярні замовили лимонади, улюблене бананове печиво та насолоджувалися відпочинком.

- Якби не ти, вчора я б навіть не йшла до русалок. Ти мені дуже допоміг, за що я тобі щиро дякую.

- Ще більше я дякую, що ти з’явилася в моєму житті. Прекраснішої дівчини, настільки красивої я й уявити не міг…

Майкл м’яко обійняв Ванессу, від чого на мить весь світ застиг, як в той раз. Заплющивши очі, Веннес уявила собі, як через десять років зблизиться з ним ще ближче, та поки залишається тільки прагнути до цього. Все попереду, а поки насолода моментом.

М’який поцілунок.