Розділ 15

Ванесса цілу ніч пролежала з розплющеними очима, адже заснути з такими думками було неможливо. Вночі через вікно вона розглядала зорі, які так нагадували їй маленьке коштовне каміння, розкидане на чорну подушку. Це єдине, на що вона могла дивитися поки знаходила ідеальний момент, щоб заснути.

- «Чого ти не спиш»? – запитав хтось дуже приємним голосом.

Ванессі здалося, що у неї починаються галюцинації від нестачі сну, але раптом вона помітила у вікні свою фею – Еббі.

- Привіт крихітко!

- Чого не спиш, люба?

- Мене хвилюють русалки й усе, що з ними пов’язано.

- Не варто так зациклюватися на них. Ти ж приїхала сюди відпочивати, а не хвилюватися, правильно?

- Так, але я зовсім не погоджувалася на те, щоб післязавтра йти на великі ризики…

- Хочеш, я тобі допоможу?

- Було б добре, але що ти готова зробити для того, щоб вирішити ситуацію?

- Я впевнена, що ти будеш вдячна за мою спробу тебе підтримати. Тим більше у тебе вже є те, що тобі допоможе.

- Просто як ти під водою збираєшся щось робити?

- Я не просто фея – я така ж чаклунка, як і ти. Мені підвладні усі стихії, я допоможу тобі впоратися з цим.

- Добре, коли я тебе в наступний раз зможу викликати, щоб ти прийшла?

- Можна прямо зараз, якщо ти готова спробувати. Не вийде – можна буде повторити спробу.

Ванесса не зрозуміла, що Еббі зібралася її відправити у майбутнє, аби потім проблем з цим не було. Навіть обіцяє другу спробу, якщо Несса не зможе впоратися спершу.

- Все що тобі потрібно – заплющити очі та уявити собі місце, де тобі точно треба опинитися.

- Море?

- Заплющуй очі й уявляй, наче ходиш там…

Перед дівчиною наче відкрився портал: небо миттю стало світлим, місто знову рухається. Підійшовши до моря, дівчина довго думала – чи варто заходити, а якщо за нею шпигуватимуть ті злі русалки, з якими вона не хотіла зустрічатися. Під водою її чекала Семі, як журналіст.

Ванесса поплила до печери, де треба було знайти камінь. У ту ж мить, поки вона намагалася тихенько пройти під водою, її схопив охоронець…

- Ага, - Еббі повернула Нессу назад, - Ти поки що не дуже готова до цього…

- Я ж не думала, що опинюся саме там… Мені потрібен час, щоб опанувати себе та бути готовою до цього.

- Раджу тобі приходити не вчасно, як ви домовилися, а трохи раніше. Пам’ятай – швидко думай, не стій, у тебе при собі є річ, яка врятує тебе й ти навіть зможеш заховатися, щоб тебе не звинуватили у крадіжці. Я вважаю, що це буде дурним заняттям, але ти впораєшся…

Ця розмова наче розмазалася перед очима у Ванесси. Усе тіло трусилося, напруга, навіть улюблений чай не допомагав…

То може, піти до моря та розвідати його? – промайнула думка, після чого Несса пішла у холодну воду, аби усе дослідити. Її страх не давав їй думати: вона не могла поворухнутися, усе стискалося – або перемога, або нічого…

- Русалки – то істоти, які з під води не вилазять. Ти не маєш хвилюватися через якусь незнайомку, яка навіть не думає про наслідки. Ти усе правильно розумієш, головне діяти.

Ванесса повернулася й побачила за собою Майкла, з гарним зеленим хвостом та щитом з мушель.

- Дякую за підтримку. Тож, ми с тобою самі будемо працювати?

- Так, я допоможу. Чи можеш мені показати, де знаходиться цей камінь.

Дівчина показала печеру, у якій замість двох охоронців стояла статуя великої риби, до неї було страшніше підійти ніж до людини.

Несса почула, наче до них хтось пливе. Це була Мікі, якій треба було прослідкувати за нею. Майкл спробував створити руйнівний купол, яким можна було б проникнути до кристала безпечніше. Та поки він намагався встигнути створити міцну кулю, на нього почали пливти маленькі рибки та дуже лоскотали його. Він намагався не реагувати на це, поки маленькі ротики не вирішили покусати його руки, з яких ось-ось вискочить куля й покотиться у невідомому напрямі.

- Ванессо, перехопи цю кулю, будь ласка! – його сили вже потихеньку покидали й кулю, й тіло.

Швидко перехопивши кулю, Веннес намагалася й свої сили туди занести – зелений шар поступово наповнювався кораловим туманом, з кожною секундою ставав все більше й міцніше, але і їй рибки не давали спокою.

- Давайте, маленькі, вони не мають дібратися до того кристала швидше, ніж ми! – приказала Евелін, яка вже була на місці й спостерігала за пригодою.

Ванесса, як ніколи раніше, сильно жбурнула кулю у печеру. Захисний купол не піддавався магічним силам, хоча маленька подряпина вже почала проявлятися на ньому.

Майкл відігнав від себе рибок та випустив силу свого кулона – щупальці, які дуже гарно могли побити й розбити купол на друзки. Зелені очі почали горіти яскраво-зеленим сяйвом, проміжки між лускою на хвості та браслетах загоріли й утворили міцну сітку, якою Майкл хотів схопити Евелін та послабити, поки Ванесса ростила на куполі величезні водорості, від яких захист міг тріснути й послабшати.