Розділ 9

Ванесса з кожним разом все більше відчувала свою симпатію до Майкла: він досить люб’язний, доброзичливий, ніколи нікому не заздрить та намагається через труднощі бути позитивним. Сьогодні батьки нікуди не їхали, тож зранку пообіцяли піти на пляж. Вікторія обирала між двома своїми купальниками той, у якому піде саме сьогодні. Мама з татом дуже хотіли покатати дітей на банані, аби залишити приємні спогади про Японію.

- Я дуже хочу покататися, але ж я втоплюся там.

- Ми візьмемо рятувальні жилети й ви одягнете їх. Будемо слідкувати, якщо щось станеться допоможемо.

Гарні, одягнені в купальники та з капелюхами, сім’я пішла на пляж. Сонце ще не підіймалося, було досить рано і ймовірно, що вода не нагрілася. Мама поклала в сумку перекус, якщо раптом хтось захоче їсти: абрикос який ріс біля готелю, лимонад, печиво з мотиваційними цитатами та джем з полуницею. На березі ще нікого не було, люди ще не прокинулися й деяка територія була закритою для входу. Поки мама з татом розстеляли місце на пляжі, накривши пісок м’яким пляжним килимом, Вікторія пішла перевірити воду. Дівчинка дуже здивувалася тому, що море було досить теплим й приємним для плавання.

Єванна з Ванессою надували жилети, тато розбирався з бананом.

- Синоптики прогнозують за годину сильний дощ, як вам таке?

- Для Японії це не рідкість, але хотілось би намокнути лише у морі.

- Готові покататися на банані? – тато вже був готовий до плавання, залишилося одягнути рятівні жилети.

Вікторія натягнула купальну поміч й з допомогою тата залізла на банан. Ванесса розглядала морський горизонт й дихала свіжим повітрям, щойно збагнувши що усі готові й сидять на банані, вона й сама залізла на нього, з відчуттям що забула про якусь важливу річ. Було доволі комфортно, поки ніжки занурили у воду сонце гріло їх. Дельфіни ще спали, а Ванесса так хотіла їх побачити ще ближче…

- Ну що, як вам японське море? Чи краще б сиділи у Міттервазенгу й нікуди не збиралися? – запитала мама з жартівливим наміром.

- Тут дуже добре, але мене все одно щось хвилює… - сказала Несса, яка не розуміла чого їй не вистачає.

Тато керував їх водним транспортом, тому до Ванесси повернулася мама й оглянула її оком.

- Ой… Це дуже погано. Ніколе, нам треба було не спішити й краще проконтролювати дітей. Ми ризикуємо, тож їдь обережніше.

Ніколе повернувся, з ним і банан почав трішки нахилятися у сторону.

- Ванессо, ти краще б не відходила від нас й уважніше слухала наші команди. Тепер у тебе є дуже маленький шанс при раптовому перевернені врятуватися й дібратися до берега. Я сподіваюся, що хтось з нас тобі зможе вчасно допомогти…

- А що сталося?... – вона подивилася на себе й зрозуміла, що не надягла жилет, - Тепер зрозуміло…

Вікторія теж подивилася на сестру с заду й ногою сильно надавила на сторону, надувний човник перевернув їх й усі попадали у море. Єванна підпливла до Вікторії, яку врятував жилет й вона як пліт трималася на поверхні. Ніколе схопив човен за мотузку на ньому й поплив з Вікторією до пляжу. Мама побачила, що Ванесса спокійно намагалася триматися на поверхні, але її жорстоко тягнуло на дно.

- Доню, схопи мене за руку!

- Я ледь тримаюся! – Веннес поступово занурювалася у воду, її щось тягнуло туди.

Мама ще ближче підпливла й ногою підштовхувала доньку на поверхню. Вони стояли на глибині, далеченько від берега. Єванна бачила від Ванесси тільки її руже волосся, яке ледь визирало на поверхні води.

Я заплющила очі й все одно під водою продовжувала дихати. Мій кулон почав дуже яскраво світитися, наче просячи у когось допомоги. Раптом я повністю почала бачити дно, розглянула коралові рифи й риб, які тут пропливали. Я висіла над дном й розглядала цей неймовірний світ, тут було так тихо й спокійно… Крізь мої вуха, які також плавали зі мною проходив якийсь тонкий сигнал, навіть не зрозуміла що це… Аж раптом я почула справжній морський шепіт, наче хтось стояв біля мене й тихенько казав щось незрозуміле. Я спробувала відійти, але відчула що мене щось тримає, я можу дихати й продовжувала розглядати дно.

Поки Ванесса думала про це, біля неї пролетіло щось дуже швидке, а потім якась дивна морська тварина, чи то риба, чи русалка підпливла до неї й почала розмову.

- О, так… Я знала що сьогодні хтось опуститься до нас на дно й ми знову зможемо відсвяткувати другу подорож людини у нашому світі під водою.

Ванесса бачила русалку, але не могла нічого казати, бо так може захлинутися й не повернутися до батьків.

- Вибач, я тільки зараз згадала, що мені треба використати кулю для нашої розмови.

Ванессу з русалкою миттю охопив м’який та міцний шар захисту, який нагадував бульбашку, тільки ще більше людини. Від легкого здивування дівчина заклякла: перед нею була дуже граціозна русява істота з яскравими зеленими очима, зіниці яких світилися як потужні ліхтарі. На м’язистих руках, якими вона у будь-який момент готова була захищати своїх, були довгі брунатні-рожеві рукавиці з риб’ячою лускою. На шиї був амулет з маленькою мушлею, а довгий хвіст кольору рукавиць так й плавно ковзав у воді.

- Я бачу перед собою справжню, не казкову русалку? Куди я попала? – зі здивуванням запитувала дівчина, оглядаючи цю красуню перед собою.