Розділ 1

Це був звичайний спекотний день у Кристалічній країні. Схоже було на містечко у пустелі, де замість піщаних гір були гори рожевого цукру які приємно пахнули апельсином та ваніллю. Було тут багато тунелів, які скидалися на деформовані льодяники. Все було рожевим. Ванесса відчувала себе наче на іншій планеті, у другому вимірі. Щось почало пахнути полуницею… Її потягнуло до печери, у середині якої було багато рожевих кристалів та бурульок зі смаком ягід. Дівчину відірвало від землі, й вона полетіла глибше, де аромат ставав смачніше… Печера освічувалася із середини рожевим світлом, яке заманило Ванессу до себе. Долетівши до кінця, зелені очі засліпило потужним світлом, за яким ховався величезний кристал. Він віддзеркалював усе, дівчина побачила своє відображення та підійшла ще ближче.

- Не проти будеш, якщо я скуштую тебе?... – тихенько запитала у кришталика дозволу.

Навіть не чекаючи відповідь, Несса почала куштувати льодяник. Він потихеньку переставав пахнути цукерками, та втрачав свій колір. Ззаду почулися голоси людей: «Віддай! Я ж хотів пожартувати!...». Навіть не повертаючись, вона облизала його. Та щось приємний аромат з солодким смаком кудись зникнули, замість них вона ледь не з’їла щось схоже на дерево. Очі заплющились, тепер Ванесса не стояла на пахучому рожевому пісочку, а знову спала на парті. Від того що їй снилося Несса ще довго поверталася до реальності. Головне, що співавтором її снів була Флорида – нова шкільна подружка, яка з’явилася на початку навчального року. Поки та спала, однокласниця наминала полуницю та смаколики, які прикрашали її сон ароматами.

- Ти так довго спала, хоча пройшла лише половина уроку.- Мені такий сон гарний наснився, я не хотіла прокидатися…

- Я вже пообідала, а ти з собою щось принесла?

На мить Ванесса відвернулася від розмови, роздивляючись клас. Хлопці у кутку ледь не билися палками, а дівчата плели віночки з квітучого гілля.

- У мене є набір для створення льодяників!

- Може приготуємо щось?

 Не довго думаючи, дівчина дістала з сумки пластикову коробку, у якій видно було багато маленьких пакетиків. Розірвавши плівку, з коридору почувся дзвінок на перерву.

- Хаха. – голосно засміялася Флорида, коли Ванесса розклала пакетики з набору на парті.

- Ну що, учні, бажаю вам щасливих та веселих канікул, побачимося у наступному році. – попрощалася вчителька з дітками. Клас дружньо вийшов на перерву, попрощавшись взаємно. Залишилося два уроки, й завтра можна приходити на останній дзвоник. Сівши на підвіконня, дівчатка насолоджувалися останньою зустріччю у школі.

- Як плануєш провести літо?

- Мабуть, поїду за кордон. Буду подорожувати.

- Класно, а куди поїдеш?

- Хочу Японію побачити, а ти як відпочиватимеш?

- Я буду ходити на танці, а там поїду на змагання.- Зрозуміло. Може спробуємо приготувати щось з цього набору?- Спочатку підемо до їдальні, там будемо хімічити.

Їдальня під кінець навчального року дуже спорожніла, було багато вільних місць. Ванесса дістала з сумки розкидані пакети, та почалися чари. Сам набір створений для самостійного приготування солодощів. Висипавши вміст декількох пакетиків у пластикову коробку з водою, на очах у дівок пісок перетворювався у суміш, яку можна було їсти. Так, як сьогодні на уроках можна не сидіти, Ванесса з Флоридою готували. Потім маленькими ложками з набору наминали результат.

- Ну що, як тобі?

- Чесно казати чи прибрехати?

- Чесно кажи, я гроші витратила.

Дівки почали голосно сміятися, поки з вуст подруги не вийшло.

- Чесно як смаколик непогано, але на смак якщо пережувати гуму нагадує. Краще звичайні смаколики, ніж такі експерименти.

Так весело минули останні години цього навчального року. Смачно перекусивши, усі розійшлися до завтрашнього свята. Ванесса дійшовши додому одразу стрибнула у ліжко. Телефон ввімкнувся, там було повідомлення від Майкла.

- Ну що, красуне, будеш завтра йти?

Не довго думаючи, Несса миттєво відповіла.

- А чого не йти?

- Можливо якісь обставини, я ж не знаю, що там відбувається.

Дівчина не розуміла нічого. Її трішки бентежило те, як починається розмова.

- А що там може відбуватися? Ахах.

- Ну, наприклад ти вже на канікулах.

Хочеться просто жбурнути телефон у стіну, бо не хотілося нічого відповідати. Але ж завтра ми все одно зустрінемося у школі, у нього будуть питання… Вона вимкнула телефон та ще й поставила на беззвучний режим, тепер можна готуватися до завтра.

Тут, у Міттервазенгу останні дзвінки відмічають дуже незвично для звичайних людей: чари, чари, і ще раз чари! Класна керівничка пообіцяла цілий день провести грачи за традиціями, тож треба було вдягнути щось й красиве й одночасно зручне для активного дня.

Сукня не підійде, спідниця вузька, штани не хочу…У цій чотирнадцятирічній голові було усе крім смаку на одяг. Але все одно треба було щось одягнути. Пошукавши у магічній шафі, яка сама насичує одяг приємним ароматом парфумів, Несса відшукала стару сукню, у якій її мама закінчувала магічну академію – коротенька синя сукня з пишною спідницею, у якої було багато шарів та прикрас. На сукні було багато різних маленьких сузір’їв, які нагадували Ванессі про Луну, з якою вона поки що дуже мало спілкується. Сукня гарно підходила по фігурі, а ще була зручною для такого свята. На голову Несса вдягне синій обруч, а над іншим треба подумати.