Розділ 20

День тому Нессі виповнилося 13 років, а сам чемпіонат, до якого готуються її батьки та родичі, допускає тільки повнолітніх учасників. Тобто ще 7 років можна відпочивати, та поступово готуватися. Хоч вона й не зобов’язана брати участь у таких змаганнях, хотілося прославляти родинне дерево. Від нудоти, без друзів вдома як вчора, Ванесса підійшла до троянд на підвіконні та вирішила спробувати відкрити щось нове у своїй стихії для себе. Направивши в цей раз очі, вона почала думати та промовляти усно: «Збільшуйся, рости!», й троянда дійсно поступово почала збільшуватися. Було цікаво розглядати, як бутон ставав все більше й більше. Через 10 хвилин троянда була настільки великою, що бутон був завбільшки люстрі, яка висіла у її кімнаті. Через нерівномірне використання сили, особливо новим способом, дівчина ослабла й впала, втративши свідомість.

Вона знову лежала на ліжку у будинку з сиротами. Тільки з нею вже не було Елізи. Вона пробувала спитати у когось, чи знову вона тут, чи це сон? Хоча все було настільки реалістичним, що так не думала. Підійшовши до Нелли та поставив питання, її ігнорували. Звідкись почулися голоси: «Ванессо! Ванессо!...», й вона швидко прокинулася. То Вікторія її кликала подивитися на одну річ.

- Ванессо, ти не спиш?

- Дякую, що допомогла мені прокинутися. Я наче знову побувала у тому дурдомі.

- Що ж ти не відпочиваєш? Ой…

Вікторія побачила метрову троянду й отримала переляк. Таких великих квітів ще ніколи не бачила.

- Ааа… Що тут відбулося?...

Обидві мовчали й нічого не розуміли. Ванесса встала та пішла вслід за сестрою. Її чекали на кухні бабуся Лукреція з картою та якоюсь фотографією. Побачивши Ванессу та Вікторію, бабуся відставила два стільці для них та почала розповідати.

- Дивіться, дівчата, це карта нашого містечка. Тут, - Лукреція показала на кут карти, - знаходиться велике поселення іншої сім’ї. Так, як відстань досить маленька, й долетіти їх зброї до нас не проблема. Тому, якщо раптом щось станеться, я повезу вас у захищене місце, але вам треба буде нікому не казати, що ви кудись переїхали. З телефону можна усе дізнатися, а думки тільки два відсотки вміє читати, хоча, мабуть, все одно. Просто нікому нічого не кажіть.

Дівчата сиділи, наче їм розповідали щось з ядерної фізики. Бабуся глянувши на їх обличчя трішки засміялася, а потім додала.

- Наше сімейне дерево Табасьйоне володіє незвичайними стихіями, які вважаються одними з найсильніших у світлій магії. Але, так, як нам погано відомі закляття з темної магії, які трохи сильніше, будь ласка, вивчайте закляття та магічні властивості не тільки зі шкільної програми, а також самостійно з книжок.

- Ви наче казали, що у нас вдома десь зберігається старовинна книга з десятками тисяч заклять. Це правда? – запитувала Ванесса.

- Так вона є у нас, але поки я не можу вам її довірити. Її використання забороняється особам молодше шістнадцяти років. Тож, через три роки, Ванессо, й через п’ять років, Вікторіє, підійдіть до мене та я вам її дам. Але звичайно, якщо я виживу.

Внучки посміхнулися бабусі. Вже так хотілося подивитись у ту книжку, але ж вони матимуть взяти пів відповідальності на себе, щоб її ніхто не поцупив.

Поступово наближався той день, чи ті дні, чи той тиждень, чи той місяць, коли з дому не можна буде вилізти. Вже така битва відбувалася, ще коли Ванессі було два роки. Батьки звичайно не могли її кинути, таку маленьку без особливого нагляду вдома, тому її захищали від нападу, та тримали вдома, у хустинці Спокою, яка захищала її. Та зараз всю відповідальність поклали на Ванессу. Лукреція хоч у такому віці, т ще готова битися та миритися за справедливість, якої немає.

Отож, потихеньку наставав вечір. Мама поцілувала своїх доньок на важке прощання. З ока Вікторії полилися сльози хвилювання та розлучення, яке триватиме невідомо скільки. Тато обійняв своїх красунь, за якими якщо що велике майбутнє.

- До зустрічі!

- Я сподіваюся, ви не на довго. – Вікторія хоч і намагалася стримувати сльози, та хіба можна позбавитись емоцій?

Це була остання мить, коли вони були разом вдома. Батьки тягнули за собою великі й важкі валізи, у яких було усе необхідне, зокрема броня – цим бійцям віддано бути захисниками.

Двері зачинено. Бабуся Лукреція на кухні готувала чай, яким потім пригостила внучок. Спитаєте, як вона одночасно буде на битві та вдома? Чарівна мітла для телепортації та здійснень подорож у часі. Але все одно від одного чаю ніхто не повернувся.

«Їх забирали вагони,

Відвозили чорт знає куди.

На полігоні тренувалися

Раптом лишити сліди.

Для невдалої спроби

Шансу в них не було.

Що вміємо – чудово знаємо,

Аби захистило крило»          

Вірш написаний Ванессою у щоденнику одразу, як тільки дівки сіли пити чай.

Троянда, яка стояла на підвіконні почала в’янути, наче її не поливали один день. Вже не хотілося нічого робити, тому вони полягали спати.

Лежачи тихенько на ліжку, згадуючи теплі миті з рідними, так ніхто не спав усю ніч. Хвилюванням не було меж. Рано вранці, все-таки захотілось спати, але було пізно. Ванесса почула якісь дивні звуки на вулиці, й підійшла до підвіконня. Як її й попереджали, вона почала швидко збирати свої речі. Дві людини висіли в повітрі та цілилися один в одного чарівними палками. Іскри тікали куди-небудь, тільки не у ворога. Поки Несса складала одяг з шафи, її вікно невгамовно тряслося, із зовнішньої сторони у вікно попадало багато іскор, що воно не витримало й тріснуло. У кімнату заскочила Лукреція з Вікторією, які взяли Ванессу та на мітлі полетіли через вулицю, аби не попасти під іскри. З максимальною та можливою швидкістю з валізами речей та зів’ялою трояндою, дівчата акуратно заскочили на балкон, де вікна нагадували двері. Вони очікували, що будуть там самі, а там сиділо пів міста.