Розділ 19

Вже у дитячому будинку Несса подумала, що тут вона нікому не потрібна. У школі у неї єдина подруга, яка замінює й рідну сестру, подругу, однокласницю та допомагає їй заспокоїтися. А так, вона ні з ким не спілкується й постійно слідкує за поведінкою інших друзяк.

Хотілося додому, вже було спокійніше, що з нею, як видалося, весь цей час була двоюрідна сестра, та рідного дому ніхто не замінить. Вона подумала: «Раз я так хочу додому, а не виходить, може хоча б тут відірватися на повну й щось зробити?».

Посеред дня, роздивляючись невідомі за такий довгий час куточки дому, дівчина натрапила на приховані двері на кухні. Без замку, відкриті, а туди ніхто ніколи не заходив. На ніч було вирішено – вона піде туди досліджувати місцевість.

Поки Ванесса чекала, щоб закінчився день, школа трішки вщухла та усе примирилося, з’явилися роздуми – як вона це зробить? Прокинутися посеред ночі та пройти так далеко, нікого не розбудивши та не зачепивши було чимось нереальним.

Ще й завтра має бути тринадцятиріччя, теж важлива дата та подія у житті.

Очікуючи цілий день на те, щоб усі максимально втомилися, міцно дрімали та рано не прокидалися, Ванесса усе продумувала. Хоча, навіщо їй невідома кімната, і що вона збирається там побачити?

Разом граючись з Елізою, розуміючи хто ховається у ній було веселіше. Вихователька трішки здивувалася різкій дружбі: «Ви ж сидіти разом не могли, а вже так дружите?».

Ще й школа дуже виснажувала, хотілось якнайшвидше позбавитися від учнівських обов’язків. А найголовніше – чому у звичайних людських школах вивчають стільки непотрібного? Загадки залишаться загадками.

На вулиці потихеньку сутеніло. Люди метушилися у повсякденних справах, не даючи собі відпочинку. Ванесса підготувала чарівну кульку, яка не давала їй спокою протягом усієї подорожі. Коли вихователька запитувала: «Чому ти сьогодні така насуплена? Багато думаєш?», Несса ще більше хотіла звідси втекти. Під вечір тихенько сидівши біля своєї квітки, насолоджувалася останніми моментами, бо скоро вона повернеться…

Заснувши на 6 годин, Несса прокинулася та впевнилася у тому, що зараз усі сплять. Накинувши на себе ковдру, схопивши кульку, на носках вона тихенько покрокувала до кухні. За холодильником якраз були ті двері, які на щастя відкрилися без скрипучих звуків.

Дівчина опинилася у великій чорній та темній кімнаті з високою стелею. Чорні рами вікон, як у тих самих готичних палацах. Якщо з вікна Ванесси відкривався вид на місто, то тут з вікон можна було побачити багато лисих дерев та ворон, які сиділи на них. На підлозі розкинувся довгий та величний килим. У кімнаті відчувалася свіжість, наче сюди жодна нога не ступала.

Несса зробила крок вперед, стала на килим. Через хвильку за нею пронеслося щось холодне, та відчувалася легка людська душа. Подивившись назад, дівчина побачила принцесу з палацу Думок – Сію. З її вуст почувся голос з відлунням, прямо як у просторих кімнатах.

- Доброї ночі.

- Доброї ночі, ха-ха.

- Що ж, такого об’єму подій я ще не бачила, тим більше не очікувала такого від тебе.

- Що це означає?

- Я, як одна з твоїх таємних захисниць, яка весь час слідкувала за тобою, оберігала від небезпек, просто пишаюся тобою. – Сія приємно усміхнулася до Ванесси.

- Гадаю, що ця подорож ще довго буде, бо я вже як два роки дому не бачила.

- Все буде, ти заслужила на це. А що ти хотіла зробити у цій кімнаті? Сюди ніхто ніколи не заходив, бо ходили чутки, що тут живуть душі вбитих вбивцею людей.

- Чого мені після таких випробувань боятися? Мене хтось з’їсть, чи сама себе з’їм?

- Ти маєш пам’ятати ту людину, яка весь час була з тобою, поки ти це проходила.

Ванесса задумалась і не могла зрозуміти.

- Ааа, я маю не забувати Асу? Вона ж зі мною тут була!

- Ні. Думай!

- … Кулька, з якою я спостерігала за родичами!

- Ні.

Коли варіанти вже закінчилися, Сія підійшла до дівчини, та взяла руками її голову, й спрямувала погляд очей на себе.

- Хто б з тобою не був, з ким би ти не прощалася, завжди будеш у себе тільки ти.

Очі Ванесси різко збільшилися. Вона думала, але до цього чогось не додумалася.

- Навіть я колись покину твоє життя, й буду охороняти когось іншого. Але тебе я ніколи не забуду й пам’ятатиму, як найсильнішу, яка пройшла стільки випробувань.

Обидві усміхнулися. Сія ще хотіла дещо сказати.

- Тобі ж сьогодні виповнилося 13 років?

- Я вже й забула про свій день народження.

- Про себе ніколи не треба забувати, бо ти у себе одна. Я підготувала до тебе подарунок, тож давай, тихенько збирай валізи.

- Додому? – гучно вискочило від радості, - Ой…

- Не бійся, тебе ніхто не почує.

- А як же школа? Мене ж там чекатимуть? Мої нові друзі, а вихователька?

- Якщо ти з ними спілкуєшся у соцмережах, повідом про те, що ви продовжите спілкуватися, але вже у різних просторах.